Антиутопія Олдоса Гакслі: Про людей з пробірки та чудесний світ майбутнього

Сьогодні можна спостерігати зростання зацікавлення українського читача до антиутопій. Зокрема, протягом останніх років були опубліковані не тільки тексти сучасних українських письменників, наприклад, «Червона зона» Артема Чапая, «Акваріум» Олексія Чупи, «Маша, або Постфашизм» Ярослава Мельника, які можна віднести до цього жанру, але й перевидані класичні романи. Одним з таких є «Який чудесний світ новий» англійського письменника Олдоса Гакслі.

Олдос Гакслі. Який чудесний світ новий. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. — 368 с.

Вперше його прочитати читачі змогли в далекому 1932 році. На сьогодні, поряд з «Ми» Євгенія Замятіна та «1984» Джорджа Орвелла, «Який чудесний світ новий» є одним з найвідоміших романів ХХ ст., в якому змальоване майбутнє людства з панівними негативними, принаймні з погляду сучасної людини, тенденціями.

Розпочинає книжку авторська передмова до другого видання. В ній Гакслі попереджає:

«якщо ми не підемо шляхом децентралізації і використання прикладної науки не задля якоїсь примарної мети, де люди стають просто засобом її досягнення, а для створення спільноти вільних особистостей, то нам на вибір залишаться тільки дві альтернативи: або якась кількість мілітаризованих і тоталітарних національних держав, породжених страхом перед атомною бомбою, наслідком чого може стати загибель цивілізації (або, якщо військові дії будуть обмежені увічненням мілітаризму); або ж одна наднаціональна тоталітарна держава, породжена соціальним хаосом, викликаним швидким технічним прогресом загалом і атомною революцією зокрема, яка, завдячуючи потребі в ефективності і стабільності, перетвориться на квітучу тиранію Утопії».

Події роману Гакслі відбуваються в XXVI столітті нашої ери. Людство на цей час мирно та злагоджено живе в єдиній державі. Суспільство вже давно відмовилося від поклоніння Богу — світові релігії замінив культ споживання, символом якого є Генрі Форд.

Люди майбутнього перестали розмножуватися природнім шляхом — їх вирощують в пляшках і ще до народження починають програмувати таким чином, щоб пізніше новонароджена людина відносилась до певної касти від інтелектуально розвинених альф до примітивних епсилонів. Представники цих каст займають відповідне місце в суспільній ієрархії майбутнього та займаються відведеними їм справами. Наприклад, альфи працюють керівниками, викладачами, лікарями, епсилони — низькокваліфікованими працівниками. Як не дивно, кожна людина майбутнього абсолютно задоволена власною нішею у суспільстві.

Слова «батько» та «мати» в майбутньому стали непристойними, адже інституту сім’ї вже давно не існує. Він бачиться як пережиток минулого. Натомість, всі люди належать одне одному і вступити в інтимні стосунки можна з будь-якою людиною.

Також в майбутньому змальованому Гакслі відсутнє мистецтво, люди забули класичну літературу. Не вітається, коли вони довго знаходяться наодинці. Попри це, люди майбутнього, незалежно від касти, завжди задоволені та в хорошому гуморі. Завдяки новітнім технологіям, старіння в майбутньому майже непомітне, а перед смертю не існує страху. На випадок, коли когось все ж таки здолають сум чи непотрібні рефлексії треба вжити «сому» — нешкідливий наркотик, що допомагає забутися, відволіктися, відчути ейфорію.

Герой роману — один з десяти Світових контролерів, Контролер-резидент по Західній Європі, Його фордичність Мустафа Монд говорячи про світ майбутнього стверджує:

«Ми живемо у стабільному світі. Люди щасливі; вони отримують усе, що забажали, і ніколи не бажають того, чого не можуть отримати. Вони заможні; вони благополучні; вони ніколи не хворіють; не бояться смерті; перебувають у блаженному невіданні про пристрасті і старість; їх не мучать жодні батьки й матері; вони не мають дружин, дітей або коханок, за якими могли б гірко тужити; вони зумовлені так, що просто не здатні поводитися якось інакше, ніж вони поводяться. А на той випадок, якщо щось піде не так, існує сома».

Окрім того, існують резервації дикунів, в яких люди народжуються та живуть традиційно — розмножуються природнім шляхом, хворіють, старіють та вмирають. Саме таку резервацію в Нью-Мексико вирішують відвідати красуня Леніна Краун та її черговий коханець Бернард Маркс. Там вони знайомляться з Джоном, який не схожий на решту дикунів — цитує Шекспіра та схильний до глибоких рефлексій. Виявляється, його матір Лінда колись приїхала до резервації з Лондона та загубилася. Місцеві прийняли її за свою та вона завжди хотіла повернутися до цивілізації. Бернард вирішує привезти Джона з Ліндою додому та показати вищекастовій еліті.

В Лондоні Дикун швидко стає дуже відомим. Завдяки йому популярністю користується й раніше непримітний Бернард. А в Леніни до цього дивного юнака виникають не зовсім зрозумілі їй почуття. Попри те, що Джон відповідає дівчині взаємністю, їх погляди на стосунки різняться. До того ж він, здавалося б неосвічений дикун, некомфортно почувається в суспільстві, яке вважає диким та аморальним.

Гакслі зізнається:

«Коли я писав цю книжку, ідея про те, що людські істоти наділені свободою волі лише для того, щоб обирати між божевіллям і безумством, здавалася мені кумедною і цілком вірогідною. Однак задля драматичного ефекту я часто дозволяв Дикунові висловлюватися значно розважливіше, ніж на це був би здатний юнак, який виховувався в середовищі адептів релігії, що являла собою суміш культу родючості і дикого обряду спокутування. Навіть його знайомство із Шекспіром не давало підстав для таких раціональних розмірковувань».

В романі «Який чудесний світ новий» уважний читач помітить багато сарказму, натяків та алюзій. Зокрема, імена героїв роману можна пов’язати з постатями відомих політичних та культурних діячів. Для прикладу, Бернарда Маркса легко пов’язати з Бернардом Шоу та Карлом Марксом, Леніну — з Володимиром Ульяновим, більш відомим як Ленін, Дикуна Джона — з «благородним дикуном», популярним персонажем літератури епохи Просвітництва, Мустафу Монда — з Мустафою Кемалем Ататюрком. Роман є сатирою чи навіть пародією на твір Герберта Веллса «Люди як боги».

Сюжет роману розгортається доволі спокійно, місцями потребуючи від читача уважності. На сторінках книжки Гакслі підіймає багато важливих запитань — вплив розвитку науки на соціальне життя людини, переоцінку таких традиційних цінностей як релігія та інститут сім’ї, а також залежність безглуздого споживання від рівня добробуту. Він змушує читача розмірковувати над прочитаним, робити власні висновки.

Часом читачі сперечаються чи варто вважати «Який чудесний новий світ» антиутопією. Адже автор описав суспільство, в якому майже всі його мешканці щасливі та задоволені. А незадоволені — це винятки, які підтверджують правило. Таким чином, змодельоване в романі суспільство можна вважати, з точки зору його мешканців, ідеальним, а отже утопічним. Але Гакслі акцентує увагу не тільки на будові суспільства, але й на почуттях окремої людини. Так виникає конфлікт між особистістю і системою. Сама наявність цього конфлікту, по суті, протиставляє антиутопію безконфліктній утопії. До того ж, «Який чудесний світ новий», є не мрією автора про ідеальне майбутнє, а попередженням про небезпеку. Відповідно, майбутнє змальоване Гакслі не можна назвати утопічним.

З англійської мови «Який чудесний світ новий» переклав Віктор Морозов. Книжку опублікувало «Видавництво Старого Лева» спільно з Фундацією Короля Юрія, за підтримки юридичної компанії «Моріс Ґруп» та ґрантової програми «Urban Space 100», в рамках перекладацького проекту «Вавилонська бібліотека», кураторами якого є Роман Малиновський, Віктор Вінтоняк та Віктор Кімакович. Видання оформлене в тверду палітурку приємної текстури, текст надруковано на білосніжному папері.

Варто визнати, що «Який чудесний світ новий» Гакслі до сьогодні не втратив актуальності. Можна сподіватися, що роман зацікавить не тільки прихильників фантастики чи антиутопій, але й всіх хто замислюється над майбутнім людської цивілізації.

Купити книгу