Філософський роман Ігора Павлюка: Про алмази та паралельні світи

Письменник І. Павлюк стоїть окремо в нашій літературі. Позаяк є ні на кого не схожим, ні як поет, ні як прозаїк, ні як людина.

Павлюк Ігор. Вирощування алмазів. Філософський роман. — Львів: Апріорі, 2016. — 216 с.

Де відбувається вирощування алмазів і подальше огранювання їх до стану діамантів? У Юрія Андруховича в «Лексиконі інтимних міст» читаємо про Антверпен:

«Крамниці, майстерні і контори, але що б не було — все винятково діамантове. Тобто на цій вулиці алмази з усього світу перетворювалися на діаманти. Тут їх накопичували, оцінювали, зважували, шліфували й огранювали. І, мабуть, час від часу продавали… До алмазів і Антверпена найближче стоять хасиди…».

Автор робить висновок:

«Хто шліфує алмази, той володіє світом. Еге ж?».

Про які ж алмази йдеться у Ігоря Павлюка? Автор роману показує паралельні світи — людей-комах-тварин-дерев-птахів як частки єдиного цілого Всесвіту. Люди тут представлені вояками совєтської армії, які відбувають службу в Петербурзі, і яких автор називає «товаріщами», описує їхні «сапогі» тощо. Ці люди-вовки чваряться, б’ються, сквернословлять за всіма законами «дідовщини», роблять хамські вчинки. Хоча серед них трапляються і виховані, які пишуть картини і грають на фортепіано.

Все органічно живе Ігор Павлюк наділяє властивістю думати й розмовляти, спілкуватися між собою. Ці властивості суб’єктів природи існували й до Павлюка, але письменникові судилося ретельно придивитися, вчутися, щоб їх розгадати, відкрити, і описати. Відтак, всі живі і до роману істоти, які просто рухалися, полювали здобич і розмножалися, нині по волі романіста стали інтелектуалами і філософами. Усі вони, окрім людей, ніжні, незахищені і невпевнені у своєму існуванні. Стара Ялина і Трава, Гриб і Дятел — ведуть розмови про сенс життя, про людей, про свою кончину, про садизм і мазохізм.

«Головне, щоб без болю. Подумаєш, хтось ненавидить мене! Ну заріже, ну з’їсть. На якийсь час швидше закінчиться оця Гра!» — розмірковує Гриб. «Біль — то дурне, дурне, дурне — самогіпнозом можна заставити себе його полюбити», — відповідає йому Дятел.

Усі ці події та розмови відбуваються під наглядом такого собі Лоа, програміста, який спостерігає за ними у моніторі і занотовує у щоденнику свої думки, рефлексії та нові ідеї. Лоа керує роботою своєрідного науково-дослідного центру, в якім працюють його партнери Простір і Час. Ще сюди навідуються його помічники-асистенти Випадок і Доля.

Лоа, невтішений недостойною поведінкою людей, сварками і бійками солдафонів, які змушують своїх дівчат чи дружин робити аборти, іншими негідниками та нелюдами, всерйоз обмірковує, що йому далі робити. Чи поламати стару систему і розпочати творення людей за новою Програмою, чи вичавити з планети все корисне, що в ній лишилося і залишити її спустошеною та взятися до інших космічних об’єктів, де він буде вирощувати справжні алмази високих душ та геніальних талантів завдяки набору лише позитивних одухотворених генів. Всі людські гени класифіковано, пронумеровано, досліджено, вони зберігаються, потрапляючи до Лоа від мертвих, їх можна модифікувати, переробляти, оновлювати, і творити алмази нових людей.

Отож, все відносно на світі та у космосі роману, усе висить на ниточці сумнівів великого програміста Лоа, такого собі Творця Всесвіту. Все залежить від рішення креативної команди науково-дослідної лабораторії Лоа.

Роман Ігоря Павлюка у мене хтось поцупив посередині читання. І пауза тривала зо два місяці, поки автор не надіслав на моє прохання електронний варіант тексту. Подумалося, поганих книг не крадуть. А сам факт викрадення книги має втішати автора.

Леся Степовичка

Купити книгу Ігора Павлюка «Вирощування алмазів»

Читайте також: Інтерв’ю з І. Павлюком: «Вирощування алмазів» — це мій екзистенційний досвід на межі життя й смерті»