Огляд книги “Майдан. Події — свідчення — менталітет” О. Стражного: Хроніка подій

Майдан — це Люди. Дух. Велич. Космос.
Наталя Ворожбит, драматург, Київ

Реально, я був гіршої думки про нас.
Але Майдан показав, що ми можемо бути кращими.
Руслан Грицан, 36 років, Львів

Книга Олександра Стражного «Майдан. Події — свідчення — менталітет» — це, в першу чергу, хроніка подій листопаду 2013 — лютого 2014 років.

Олександр Стражний «Майдан. Події — свідчення — менталітет». К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2016. — 360 с.

Особлива цінність цієї хроніки полягає в тому, що, значною мірою, вона спирається на свідчення безпосередніх учасників Революції Гідності в Україні, представників різних професій, національностей та вікових категорій.

Автор видання, відомий письменник та лікар-психотерапевт, сам надавав медичну допомогу на Майдані, а згодом працював кризовим психотерапевтом з бійцями АТО. І ця книга написана, передусім, емоційним, відвертим, часом безапеляційним учасником Руху Спротиву, а вже потім — кваліфікованим лікарем й талановитим майстром слова, який досліджує менталітет Майдану.

У 2014 році незалежний міжнародний рейтинг патріотизму «Immіgrada» назвав українців найпатріотичнішим народом у світі, а ЮНЕСКО визнало український гімн найкращим державним гімном світу. Без жодних сумнівів, це відбулося завдяки Революції Гідності. Роздумуючи про те, чому ця революція відбулася, чому люди вийшли відстоювати свої права на Майдан, Олександр Стражний відзначає:

«Люди вийшли не за Європу і не проти влади. Вони вийшли за право самостійно розпоряджатися своєю долею, за справедливість, за свободу, за достойне життя. Люди вийшли, щоби відстояти свою гідність».

Особливу увагу в книзі приділено психологічному стану учасників Руху Спротиву. Зокрема, психолог-волонтер Світлана К. з Києва розповідає:

«У людей было большое напряжение, они плохо спали. Моя задача была их успокоить, уложить спать. Это нужно было для того, чтобы предотвратить срывы».

Після першого кровопролиття ситуація загострюється.

«Это были слезы, нервные срывы, плакали психологи, которые просто не могли воспринимать ту информацию, которую говорили. Ты ложишься спать, а тебе снятся эти трупы, эти глаза остывшие, эта еще теплая рука, остановленное сердце», — згадує медик-волонтер Вікторія Л. із Києва.

Надзвичайно важким було становище лікарів, які усіма можливими засобами намагалися врятувати поранених. З величезним болем про це розповідає Ольга Богомолець:

«снайпери стріляли в саме серце, не залишаючи нам, лікарям, ніякої можливості врятувати людину. Я навіть не можу вам пояснити що це за почуття у лікаря, це надпочуття, коли тобі приносять людину, яка віддає останні звуки серця, останнє дихання…».

Про цю вкрай важку ситуацію згадує й лікар Володимир Погорілий:

«Це було так страшно, коли несуть, а ти не встигаєш надати допомогу. А вони тяжкі. Ти ще й не встигаєш зробити до кінця тому тяжкому, а тут знов тяжкий…».

Для визначення приблизної кількості осіб, що взяли участь в акціях протесту, автор наводить результати соціологічних досліджень. Зокрема, дослідження соціологічної служби Центру Разумкова, проведене наприкінці 2013 року, засвідчило, що протестний рух в Україні підтримувало 50% громадян, не підтримувало — 42%. За даними загальнонаціонального дослідження громадської думки, здійсненого Київським інститутом соціології у жовтні 2014 року, в Русі Спротиву у листопаді 2013 р. — лютому 2014 р. взяли участь 20% населення: 11% — безпосередньо в акціях протесту, а 9% допомагали мітингувальникам.

Аналізуючи події 2013 — 2014 років в Україні, Олександр Стражний не виокремлює їх зі світових політичних процесів й проводить паралелі з «кольоровими революціями», що відбулися протягом останніх 15 років в інших країнах. За його слушним зауваженням, «невдоволення народу діями влади — річ універсальна і зовсім не означає наявність якогось особливого світогляду. Першого тижня Руху Спротиву в Україні сталося те, що свого часу відбулося в Югославії, Узбекистані, Білорусі, Лівії, Росії, Таїланді, — люди вийшли на мітинги, встановили наметові містечка, наразилися на зіткнення з поліцією». Проте «Україну не спіткала доля тих держав, в яких революція швидко завершилась перемогою або поразкою». І значною мірою це пов’язано з менталітетом, зокрема, з тим, що «за своїм світосприйняттям українець зазвичай схиляється до компромісу».

Неможливо не погодитися з автором, що на питання про те, які зміни відбулися після Майдану «у довгостроковому вимірі відповість лише Історія». А висновки про психологічний вплив цього явища на українську самосвідомість психотерапевт впевнено робить вже сьогодні:

«Майдан — не лише історична подія, але й колосальний психологічний чинник… Майдан — це стан душі, в якій почуття Порядності, Відповідальності, Самопожертви, Сміливості, Честі перевищили такі звичайні людські якості, як схилення перед лідерами, прагнення до особистої користі або самозбереження… Майдан — це архетип українського менталітету, який, немов висохле русло ріки, знову наповнився вируючим повноводним потоком».

За спостереженнями Олександра Стражного, в «менталітеті Майдану» домінували такі риси як обережність, ввічливість, гідність, волелюбність, сміливість, невизнання авторитетів, неспроможність стратегічного планування, висока здатність до самоорганізації, волонтерський ентузіазм, безкорисливість, релігійна толерантність, козацький дух, кмітливість та гумор. Саме ці риси сформували обличчя Майдану, та, значною мірою, обумовили перебіг Революції Гідності.

«Майдан. Свобода. Патріотизм. Гідність. Ці поняття чітко закарбувались у ментальності українців. Залишилось лише одне: розбудувати економічно успішну державу. Завдання не з легких, але українцям має вистачити снаги», — впевнений Олександр Стражний.

Марина Григор’єва

Купити книгу «Майдан. Події — свідчення — менталітет»