Огляд “Жуйки” Марії Козиренко: Музика врятує світ

Якщо ви гадаєте, що антиутопія сучасної літератури за сюжетами переважно схожа між собою як шоколадні батончики на конвеєрі однієї з кондитерських фабрик, то… З одного боку ви праві, але з іншого — ви просто не читали повість харківської поетеси, художниці та письменниці Марії Козиренко «Жуйка».

Марія Козиренко. Жуйка. Львів: Кальварія, 2016. — 120 с.

Мрійливий псевдо-скрипаль Марц живе в антиутопічному постапокаліптичному світі. Він зустрічає химерного стариганя-науковця Ахрона, котрий розповідає йому, що без справжньої музики (яка давно зникла) світ загине й що Марц має повернути світові справжню скрипку (якої давно ніхто не бачив), а також втілити у життя свою мрію.

Марц мріє про справжню скрипку. Він чув й здогадувався, що вони десь існують, але ніколи їх не тримав у руках і, очевидно, не бачив.

У часі Марца музики не мають справжніх скрипок і грають на жуйках, що здатні без фальші виконувати ту ж музику, що й скрипки, за допомогою кількох клавіш і комп’ютерних міні-програм.

У книзі дивує незвичність імен героїв: Марц, Джармо, Йон, Харцман тощо, а ще на сторінках повісті зустрічаємо переважно героїв волоцюг і бідняків, або людей творчих — музикантів, художників. Інколи музиканти та художники приятелюють одне з одним. Наприклад, скрипаль Марц та художник Джармо.

Часом оповідь про життя у «Жуйці» перетворюється у різні асоціації, фантазії порівнянь (на що схожі звуки скригчання ліфту і хто може жити з міфічних істот у темному закутку сходів багатоповерхівки).

Головний герой Марц — хлопець дивакуватий: може прокинувшись підбігти до центру кімнати й виграваючи на уявній скрипці проспівати мотив якоїсь відомої мелодії, а потім ще потеревенити з самим собою у дзеркало, жаліючись, що його не бачить дід, котрий виховував його, коли батьки по-зрадницьки розбіглися хто з коханцем, а хто безтямно попливши на яхті у невідомому напрямку.

У часі, де відбуваються події, за неявку для голосування на виборчу дільницю штрафують, майже всі бібліотеки закриті, а чоловіки переважно одинаки. Містами розгулює епідемія збайдужіння, люди забувають свої імена та обов’язки і безслідно зникають.

Події повісті відбуваються у році з дивним числом 20ХХ, у вигаданій країні Крайн, яка очевидно має якийсь стосунок до України й Молдавії. Так звана «Остання війна» була з невідомим ворогом і люди не гинули, а просто зникали.

Майже півкнижки триває відчуття, мов перед нами просто текст потоку свідомості й якоїсь похмурої глобальної філософії світу з незначними фантастичними атрибутами, притаманними антиутопічній прозі.

Аж ось, саме десь після п’ятдесятої сторінки, події починають поволі динамічно розвиватися й уся історія все більше набирає сенсу.

У повісті згадується та цитується (інколи досить кумедні думки) книга відомого українського письменника, історика, композитора, харківчанина Гната Хоткевича — «Музичні інструменти українського народу».

Картини, книги, музика, високі матерії світу цього — головна тема книжки. Ймовірно одна з провідних ідей «Жуйки» є те, що культура, духовність і філософія буття — це ті складові, без яких світ стане суто матеріально споживацьким мертвим закапелком безкрайнього Всесвіту.

Купити книгу «Жуйка»