Друге дихання: Роман Курта Воннеґута «Ґалапаґос»

Американський письменник Курт Воннеґут відомий, в першу чергу, своєю «Бійнею номер п’ять». Та з-під пера цього талановитого автора вийшов не один роман і серед решти його доробку бачиться недооціненим «Ґалапаґос», написаний ним у 1985 році.

Курт Воннеґут. Ґалапаґос. — Чернівці: Книги — ХХІ, 2016. — 224 с.

Центральними в романі є події, що відбуваються у 80-х роках минулого сторіччя. Наприкінці ХХ ст. на планеті трапилась фінансова криза та поширилася хвороба, яка робила людей нездатними до розмноження. В світі почали знецінюватися гроші, розпочалися заворушення та війни. Як наслідок, саме існування людства опинилося під загрозою.

Саме через це, туристичний «Круїз віку до витоків природи», що мав здійснити першу подорож до Ґалапаґоських островів на надсучасному пасажирському судні «Баійя де Дарвін», відмінили. В ньому мали прийняти участь найвідоміші та найвпливовіші люди того часу, а серед них і Жаклін Кеннеді-Онассіс.

Та поміж тим, в п’ятницю, 28 листопада 1986 року, з порту міста Ґуаякіль в напрямку Ґалапаґоських островів це судно таки відплило. На ньому знаходився капітан Адольф фон Кляйст, авантюрист Віллард Флемінґ (справжнє ім’я якого було Джеймс Вейт), вагітна Хісако Хірогуті, сліпа Селіна Макінтош, вдова Мері Гепберн, шестеро дівчат-підлітків з дикого племені канка-боно та невидимий привид Леона Троцького Траута. Окрім того, в однієї з пасажирок була собака на ймення Казашка. Джеймс Вейт помер дорогою. Казашку — з’їли. А решті судилося дістатися одного з Ґалапаґоських островів, оселитися там, дати потомство, таким чином дозволивши людству вижити, а не зникнути внаслідок вірусу, що поширився на континентах. Ті люди, що вижили на острові, протягом сотень тисяч років еволюціонували в істот з меншим мозком, ніж у сучасної людини, зовні схожих на тюленів та здатних добре плавати і полювати на риб.

Так трапилося, що врятовані пасажири «Баійї де Дарвін», яким судилося стати порятунком людства як біологічного виду, далеко не найкрасивіші, найсильніші чи найуспішніші, а звичайні, більш того, не найкращі, представники людства.

Ніхто з них не відзначався геніальністю та не міг створити «Дев’ятої симфонії» Бетговена. Всі вони мали вади — хтось занадто старий для відтворення собі подібних, чиїсь батьки пережили атомне бомбардування і радіоактивне випромінювання вплине на потомство, а в когось можливо є генетичний дефект, який передасться нащадкам.

У врятованих, окрім пограбованого корабля, що сів на мілину, з високотехнологічних досягнень був синхронний перекладач «Мандаракс», який, крім того, що міг перекладати з багатьох мов, був здатний діагностувати сотні хвороб людини, знав правила багатьох ігор, принципи п’ятдесятьох мистецтв та ремесел, а також двадцять тисяч цитат із літературних творів. На превеликий жаль, цей пристрій, попри те, що на той час він був одним з високотехнологічних винаходів великого мозку людини, нічим не міг допомогти вижити людям, які опинилися на острові.

Наратором є вже згаданий Леон Траут. Так трапилося, що цей чоловік загинув при будівництві корабля і його привид супроводжує тепер судно повсюди. А після того, як воно затонуло, він залишився з врятованими пасажирами та спостерігав за їх життям, а також за еволюцією виду. Траут мільйон років спостерігав за побаченим і ділиться власними міркуваннями та спостереженнями. До речі, Леон є сином письменника Кілґора Траута (прототипом якого є американський письменник-фантаст Теодор Старджон) — героя багатьох романів Воннегута (серед них і «Бійні номер п’ять»).

Врятовані люди є представниками різних рас. Вагітна японка Хісако народить дівчинку Акіко з мутацією — та буде повністю покрита волоссям. А дівчатка з племені канібалів канка-боно й Акіко стануть праматерями всього людства. Найпримітивнішим на острові є капітан фон Кляйст. Цей представник білої раси з німецьким прізвищем та недалекий розумом стане прабатьком (сам того не бажаючи) дітей на острові. І, звісно, іншої користі на острові від нього не буде.

Відверто кажучи, на сторінках роману Воннеґут доволі сміливо висміює людство та його технологічний поступ. Йому бачиться, що головною проблемою людини є її надто великий та розвинений мозок, що штовхає людей на дивні, безглузді та шкідливі вчинки. Його герой говорить:

«я все ще лютую, згадуючи недобрим словом природний розвиток еволюції. Він призвів до виникнення такого безглуздя, як великий мозок, що мільйон років тому приносив лише руйнацію та бентежність. Якби він хоч казав правду, то я ще бачив би сенс у тому, що кожен його має. Але ж мозок тільки те й робив, що брехав»«.

Запорукою виживання людства автор бачить зменшення та спрощення цього шкідливого органу.

В «Ґалапаґосі» письменник проводить паралелі між своїми героями та старозавітнім Ноєм, натякає на загрозу людству з боку технологічного прогресу, дозволяє собі негативно висловлюватися про бізнесменів, що зробили багатство на горі інших, та прагне продемонструвати безглуздість воєн. Також, з притаманним тільки йому сарказмом, Воннеґут насміхається з сильних світу цього, тих пихатих, хто вважає себе чи не найважливішими людьми на планеті. Вони жодним чином не спромоглися допомогти вижити людству. Зате, завдяки збігу обставин, а вірніше сказати випадку, це вдалося невдахам.

Роман «Ґалапаґос» — багатогранний. Це фантастичний роман з елементами іронії, сатири та чорного гумору.

Сюжет важко назвати динамічним. Попри те, що він розгортається лінійно, оповідач дозволяє собі доволі розлогі екскурси, що покликані розповісти про долю того чи іншого героя і допомогти читачеві як можна краще зрозуміти передумови того, що трапилося. Попри це, читається текст цікаво — автору вдається втримувати увагу читача не динамікою сюжету, а його заплутаністю, непередбачуваністю, незвичайністю.

Український переклад цього роману минулого року опублікувало чернівецьке видавництво «Книги — ХХІ», спільно з Фундацією Короля Юрія, за підтримки Юридичної компанії «Моріс Ґруп» та ґрантової програми «Urban Spase 100» в рамках проекту «Вавилонська бібліотека».

Для україномовного читача текст адаптував Вадим Хазін. Вперше переклад був опублікований у далекому 1990 році в 8 та 9 числах журналу іноземної літератури «Всесвіт». Його друга редакція потрапила в книжку.

Роман «Ґалапаґос» зацікавить не тільки шанувальників фантастики, але й читачів, схильних до рефлексій, які не бояться сарказму та критики.

Купити книгу «Ґалапаґос»