Екзистенційна МАГія Джона Фаулза, або Для чого грати Бога

Тільки той, хто може сказати «так» силі внутрішнього призначення,
що виникає перед ним, стає особистістю; той, хто йому поступається, стає здобиччю сліпого потоку подій і знищує себе.

Карл Густав Юнг

До того, як стати професійним письменником, Джон Фаулз протягом 1950-х років викладав мову й літературу у французькому Університеті Пуатьє, лондонському коледжі св. Горика та грецькій приватній школі Анаргіріос на острові Спеце.

Кількарічне перебування на острівці біля берегів Егейського моря вплинуло на подальше життя і творчість письменника. 1956 року на Спеце Джон Фаулз зустрів майбутню дружину Елізабет Кристі, уроджену Віттон, яка стала прообразом жінок у деяких його творах, а також отримав неоціненний досвід спілкування та співіснування з волелюбним грецьким народом. Саме острів Спеце став прототипом Фраксосу — основного місця дії роману «Маг».

Як відомо, «Маг» був першим романом, написаним Джоном Фаулзом, але так склалося, що автор віддав твір до видавництва тільки після появи «Колекціонера» (1963), що додав упевненості у власних літературних уміннях, та збірки філософських роздумів «Аристос» (1964).

Залишаючись невдоволеним своїм текстом, письменник вирішив переробити «Мага», і 1977 року вийшов у світ остаточний варіант роману з передмовою автора, який і представлений українському читачеві видавництвом КСД та перекладацьким проектом «Вавилонська Бібліотека».

У центрі сюжету головний герой Ніколас Ерфе, 25-річний англієць, який, чи то знудившись життям на туманному Альбіоні, чи то не маючи моральної готовності до відповідальності перед коханою дівчиною Алісон, вирішує податися працювати за кордон. Він погоджується на посаду викладача англійської мови та літератури в школі, що знаходиться на віддаленому грецькому острові Фраксос («обгороджений острів»).

Одного разу, прогулюючись місцевими стежками, Ніколас натрапляє на розкішну садибу тамтешнього мільйонера Моріса Кончіса (Конхіса), про якого йому вже повідали кілька дивних історій. Відтепер молодий учитель — бажаний гість вілли «Бурані» та інших прилеглих територій, володарем яких є його новий заможний друг. З часом Ніколас розуміє, що не все так просто, адже навколо нього діється щось загадкове, й одразу навіть не розбереш, де фантазія, а де реальність. Не знаючи того, він стає учасником складного психологічного експерименту з самопізнання.

Проти власної волі Ніколас Ерфе грає роль у Морісовому метатеатрі, мета якого, за словами головного ляльковика,

«дати учасникам вистави дограти до кінця призначені ролі, вділені їм на самому початку…» (с. 329).

Моріс Кончіс вигадав новий сценічний жанр, у якому відсутні межі між життям і вигадкою, немає звичного поділу на акторів та глядачів. Ані сцени, ані глядацької зали. Є лише початок і фінал, а між ними учасники створюють власну п’єсу.

З часом, розуміючи суть гри Кончіса, Ніколас робить спроби протиставити йому власні інтелектуальні ходи, але на відміну від молодого вчителя старий багатій має цілу колоду психологічних прийомів, а на додаток ще й симпатичних близнючок (Жулі/Лілі та Джун/Роза), в одну з яких закохується Ніколас (чи не за планом головного постановника?). Саме переживання нових любовних почуттів змушує чоловіка знову й знову відвідувати віллу «Бурані». Для Кончіса ж важливим є те, як Ніколас поведеться, як він осмислить самого себе, перебуваючи в психологічних лабетах поміж вірним коханням і випадковою пристрастю.

Моріс, висловлюючи агностичні судження про неможливість пізнання Божої істини, сам бере на себе роль всемогутнього бога.

Він є магом, який здатен чинити так, як йому заманеться. І він воліє дізнатися, чи Ніколас Ерфе сам стане магом — досягне істинного призначення людини?

У Морісовому експерименті можна виокремити три екзистенційні стадії. Перша — естетична — Ніколас змінив похмурі й сірі англійські вулиці на довершені пейзажі середземноморської природи, доповнені чарівними полотнами Боннара та Модільяні, зворушливими мелодіями рояля та таємничим мовчанням клавесина; друга — етична — перед Ніколасом постає моральний вибір, здійснюючи кожен наступний хід, він сподівається не зробити помилку, обрати правильний варіант розвитку подій, аби досягти гармонії у стосунках; третя стадія — духовна — наприкінці експерименту піддослідний, здається, багато чого втрачає, але, буквально відкинувши зброю для самозгуби, він робить ще одну спробу побороти силу непідконтрольного випадку та повернутися до основ.

Джон Фаулз актуалізує проблему великої життєвої сили, обмеженої умовностями, невичерпного потенціалу людини, залежного від накинутих суспільством образів і моделей поведінки. Головний герой Ніколас Ерфе має усвідомити свою відокремленість і замкненість, скинути шори з власної свободи, осмислити справжнє внутрішнє призначення і не поступитися могутній владі випадку, в підсумку ставши індивідуальністю, істинною особистістю. Але чи спроможний він це зробити?

«Маг» — це постмодерністський роман із товстим шаром екзистенційної філософії. Це складний наратив, велика гра з читачем та його обізнаністю. Як і в кожному творі Фаулза, у романі «Маг» виявляється інтертекстуальна манера письма автора — в тексті велика кількість алюзій, цитат, реінтерпретацій образів і мотивів, що активізує читача й перетворює його на співавтора. Отже, перед тим, як розгорнути цю книгу, необхідно подумати, чи не варто перечитати Шекспірову «Бурю» або ознайомитися з «Великим Мольном» Алена-Фурньє.

Щодо українського перекладу роману «Маг» було написано безліч коментарів із зауваженнями та виправданнями, і, напевно, тільки найзаклопотаніша людина не оприлюднила своєї позиції в цьому питанні.

Тож висловимо власну. У жодному разі не варто злісно ганити перекладача за те, що він неякісно виконав свою роботу, оскільки це зовсім не так. Ми маємо цікавий україномовний варіант перекладу з мінімальною кількістю похибок і трохи більшою кількістю незвичних словесних комбінацій. Для пересічного читача такий текст може видатися заскладним, натомість для досвідчених книголюбів — передусім філологічно загартованих — це п’ятсотсторінкове тренування для нарощування лексичних м’язів.

P. S.

1968 року в Сполученому Королівстві з’явилася екранізація твору Джона Фаулза.

Вілла Бурані

Режисером однойменної стрічки став британець Гай Грін, роль Ніколаса зіграв тоді ще 35-річний Майкл Кейн (сучасному поколінню найбільш відомий за образом розсудливого дворецького Брюса Вейна в «Темному лицарі»), а втілити на екрані загадкового Моріса Кончіса вдалося колоритному мексиканському акторові Ентоні Квінну, який на той час уже мав кілька статуеток «Оскар» за найкращі чоловічі ролі другого плану.

Моріс Кончіс у виконанні Ентоні Квінна

Незважаючи на достойну акторську роботу та чудові операторські прийоми, це кіно суттєво поступається літературному оригіналу: відсутні деякі сюжетні повороти, змінено кількість персонажів, інакше інтерпретовано головну Фаулзову ідею, за що, певно, письменник і сам критикував таку екранізацію.

Ніколас Ерфе у виконанні Майкла Кейна

У Сполучених Штатах, де книга Джона Фаулза набула статусу культової, кіноспільнота також не оминула увагою «Мага». 1997 року популярний режисер Девід Фінчер переніс деякі епізоди роману на екран у фільмі «Гра» з Майклом Дугласом у головній ролі.

Ігор Ярославський

Купити книгу «Маг»