“Пісня козлів”: Огляд нового роману Світлани Талан

Масова література, представницею якої є Світлана Талан, для успішного існування й розвитку повинна відтворювати певні уявлення про світ своєї цільової аудиторії. І можна з певністю твердити, що Талан, будучи Золотим письменником України (звання Золотого письменника України надається за стотисячні тиражі), вміє відчути, так би мовити, чого людям треба.

Факт, що для цього необхідна неабияка інтуїція і майстерність. Але… На прикладі останнього роману Талан «Замкнене коло» подивімося, чого ж треба нашим людям.

Талан С. Замкнене коло: роман / Світлана Талан. — Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017. — 320 с.

Сюжет максимально без спойлерів. Жінка середнього віку вирішила, що досить скніти на вчительській роботі за копійки. Вона збирається відкрити власну справу — крамницю. Бере кредит і, озброївшись терпінням, залізною волею і волячим працелюбством кидається в бій із українськими умовами для ведення бізнесу, гіршими за які, якщо вірити відповідним рейтингам, є лише аналогічні умови у далекій Венесуелі. Десь на маргінесах цього епічного двобою майорить напівмістична-напівмедична історія про її померлу бабусю, тяжке дитинство в інтернаті та «продаж власних нещасть».

І ось тут починається «пісня козлів» або, іншими словами, трагедія людини, яка чогось хоче в суспільстві, що звикло пливти за течією.

Мирославу не розуміє й не підтримує ніхто, навіть її творчиня, тобто сама Світлана Талан, улюбленим фразеологізмом якої, здається, є «краще синиця в жмені, ніж журавель у небі». За її небувалу зухвалість замахнутися на журавля на голову Мирослави сиплються чорні нещастя, сама вона худне, блідне й залишається без манікюру з немитим, нефарбованим та нерозчесаним волоссям. Роман, що виправдає бездіяльність, заспокоїть сумління і змусить цінувати трикляту синицю, безсумнівно, матиме успіх у певному, досить широкому, колі читачів. Тонко відзначено.

Чоловічі образи в романі жахливі. Не тому, що вони зроблені непрофесійно, а тому, що жахають своєю реалістичністю. Ось, наприклад, дидактичні настанови чоловіка Мирослави Андрія, який навіть удостоївся честі бути в романі позитивним персонажем і наприкінці «віднайти своє щастя».

«Ти сама винна. Жінка мусить зберігати хатній затишок і спокій у домі» (с. 202).

«Я вже нічого не хочу! — крикнув Андрій. — Я хочу спокою. Я хочу прийти туди, де затишок, де пахне борщем, де на мене чекають. Я втомився не спати ночами, вслухаючись, чи не затріщить телефон і сповістять про чергову неприємність у крамниці» (с.216).

Так! Так! І ще раз так! Цілком психологічно достовірний образ, цілком зрозумілі бажання українського борщевого дзену. Варто лиш додати, що за операції дефектних потомків цього страждальця заплатить добрий італійський дядя, так вчасно хворий на рак крові і так доречно закоханий у нову любку Андрія.

Трагедія відбулася.

Спроби сподіватися на власні сили зазнали нищівної поразки. Тим, хто надіявся на Бога, — щастя, що просто так, без жодних зусиль з боку персонажів, впало з неба. Не треба йти до університету, баба Дубовиха з глухого села і так все знає. Там, на розбитих дорогах нашої Батьківщини, в перекошених хатинках без електрики, ще жива народна мудрість.

Купити книгу «Замкнене коло»