Огляд щоденника литовського повстанця: Приклад для наслідування

Боротьба з совєцьким режимом в середині ХХ століття набула широкого розмаху на окупованих територіях. Не українцям про це розповідати — на наших теренах спротив тривав роками. Та про боротьбу в інших республіках колишньої імперії ми мало що знаємо.

Наразі, публікація «Щоденник партизана Льонґінаса Балюкявічуса-Дзукаса» дає змогу дізнатися більше про боротьбу проти совєцьких окупантів в Литві.

Щоденник партизана Льонґінаса Балюкявічуса-Дзукаса. — Львів: Кальварія, 2016. — 240 с.

Автор щоденника Льонґінас Балюкявічус-Дзукас (1 січня 1925 р. — 24 червня 1950 р.) — литовський партизан, який у вересні 1946 року увійшов рядовим у групу ім. Залізного Вовка з’єднання «Дзуки» округу «Дайнава», а з травня 1949 року став командиром округу «Дайнава». Його записи дозволяють заглянути у внутрішній світ молодого чоловіка, захисника своєї землі, повстанця, що не побоявся покласти своє життя за волю свого народу.

Попри те, що Дзукас не був письменником, відчувається, що він отримав гарну освіту та добре володіє словом.

Це вміння йому знадобилось не тільки при роботі над щоденником, але й під час видання підпільних газет «Дзвін свободи», «Вільне слово», «Партизан».

Гортаючи сторінки щоденника читач зрозуміє, що Дзукас був не тільки романтиком, який готовий боротися за незалежність своєї батьківщини, але й, попри молодість, чоловіком з твердим характером та волею до перемоги. Незважаючи на важке життя повстанця, він сподівається на повноцінну війну з окупантом та допомогу заходу:

«Де Атлантична Хартія? Радіокоментатори серйозним, повчальним й зарозумілим тоном пояснюють, що начебто держави Заходу все бачать і їм відомо про все, що тут робиться, і вони, ясна річ, принесуть визволення, але тепер … тепер треба ще почекати, тому що час ще не настав».

І розуміє, що в цій боротьбі він може втратити власне життя:

«Краще загинути тут, по-чесному б’ючись, ніж, склавши руки, чекати на щось, що звідкись впаде. Зрештою наша кров не проллється даремно. Ми матимемо право дивитися прямо у вічі, тому що ми своєї вітчизни не полишили. Ну, то хто ж нас переможе, якщо ми смерті не боїмося, якщо ми перемогли і смерть».

Щоденник охоплює події майже цілого року — від 23 червня 1948 р. до 6 червня 1949 р. Автор наголошував:

«Цей щоденник жодним чином не призначений для всіх. Я пишу його тільки для себе. В тому випадку, якщо я загину, щоденник прошу передати моєму дорогому братові Костасу. Усіх інших, кому волею долі буде дано жити і знайти цей щоденник, я прошу не читати його, але знищити. Таким буде моє останнє бажання».

Так сталося, що цьому бажанню не судилося збутися. Після загибелі автора щоденник опинився в архіві Комітету державної безпеки Литовської РСР. Там його віднайшов литовський історик, політичний і громадський діяч Альґіс Кашєта, який упорядкував його та підготував до друку.

Вперше щоденник був опублікований в 6 числі литовського журналу «Архів визвольної боротьби» за 1993 рік, а пізніше неодноразово перевидавався. Попри, здавалося б, неетичність цього вчинку, Кашєта має виправдання — текст має виключну історичну цінність, адже він фіксує ту епоху і є репортажем зсередини повстанського життя. Окрім того, в його виданні важливою бачиться не тільки історична, але й патріотично-виховна мета.

Передмову «Незборенна спрага свободи» написав упорядник щоденника Альґіс Кашєта. В ній він розповідає читачеві про Льонґінаса Балюкявічюса-Дзукаса, його родину та історичні обставини, які спонукали до боротьби.

Наприкінці книжки містяться додатки — два рапорти Л. Балюкявічюса-Дзукаса та один М. Бабраускаса-Вайшвілкаса. Після них читач натрапить на вказівник імен партизанів в якому вказані дати їх народження і смерті.

З литовської текст переклав Василь Капкан. Він же написав післямову «Сила розкритої таємниці» в якій читач знайде такі слова:

«Нехай кожному, хто гортатиме ці сторінки, духовним щепленням до найкращих людських здобутків стануть багато в чому актуальні й нині слова й думки автора, який, як і його славні братія лісовії, був по-юначому чистим і світлим у своїй любові до Батьківщини, до землі, яка його зростила та вірним якій він залишився у свої 25 років назавжди».

Книжка оформлена в м’яку палітурку. Текст, що дуже приємно, друкований на якісному крейдованому папері. Видання щедро ілюстроване чорно-білими світлинами. Вони доповнюють текст та дозволяють читачеві краще зрозуміти автора та описані ним події.

Можна сподіватися, що книжка зацікавить не тільки істориків.

Льонґінас Балюкявічус-Дзукас є яскравим прикладом справжнього патріота Литви, який своїм життям дав чудовий приклад для наслідування. Бачиться актуальним, що в цей нелегкий для нашого народу час український читач зможе познайомитися з його нотатками.