Сторінками детективного трилера Поліни Кулакової «Корсо»

Книги у жанрі горор чи трилер ще не є достатньо популярними в українській літературі. Цей жанр, хоч і має свою традицію розвитку, не використовується авторами надто активно. Тоді як книги закордонних авторів, що написані у цьому жанрі, часто потрапляють до списків кращих книг за версією різноманітних професійних видань.

Одним з авторів, що розвивають такі нові жанри у сучасному літ процесі, є молода та перспективна авторка Поліна Кулакова. А ось однією із причин звернення саме до такого письма та й загалом почати писати, як зазначає сама письменниця, стало зацікавлення творчістю популярного сьогодні Стівена Кінга — одно із найвідоміших авторів, що працює у жанрі горор:

«Не секрет, що Стівен Кінг є для мене одним з улюблених авторів сучасності. В юності частенько зачитувалася його книгами, й таким чином сформувався читацький смак та з’явилася мрія — стати письменником. Проте, схожості між моїми творами і текстами Кінга нема, адже обраний мною жанр — це детективний трилер, а не горор».

Поліна Кулакова. Корсо. — Брустурів: Дискурсус, 2017. — 186 с.

Роман «Корсо» є другою книжкою Поліни Кулакової. В основі сюжету лежить історія викрадень жінок, які стали зникати у маленькому містечку. Раптово у епіцентр цих подій потрапляє молода дівчина Єва, що і є головною героїнею роману. Її колега та подруга стає жертвою невідомого злочинця і Єва, що є чи не єдиним свідком у справі, починаєте допомагати у пошуку винного.

Не випадковим стає і те, що собака, яку нещодавно, нічого не підозрюючи, прихистила дівчина, є домашнім улюбленцем однієї із загиблих дівчат. Отож, цей «мовчазний свідок» також стає одним із помічників та зачіпок у розкритті справи.

Роман має елементи детективу, що робить його сюжет ще більш динамічним.

Проте вміння писати захопливо авторці не позичати, адже цей текст читається швидко та легко. Він не обтяжений описами, події розвиваються динамічно, несподівано переплітаючи життя героїв.

Поряд із Євою у тексті діє ще один головний герой — «Садівник», чоловік-злочинець, якого розшукують. Цікаво, що більшу частину твору читач не знає його справжнього імені. Авторка відкриває його особу лише наприкінці твору, що тримає читача у інтризі. Садівник — це не професія героя. «Садом» цей чоловік називає місце, де він ховає тіла вбитих жінок. Цей задум авторки дуже вдало створює у книзі атмосферу страху, напруги, що не відпускає читача і є однією із особливостей жанру горор.

Жорстока поведінка героя має свої пояснення. Однією із причин такого життя є його дитячі травми, а саме самогубство матері:

«Садівнику тоді було шість. Він ще не ходив до школи, бо мамі було ніколи збирати документи для оформлення, та й до нормальної школи йому так і не пощастило потрапити. Тоді увесь свій час він проводив на вулиці, забавляючись із дітлахами (…) Якось він прибіг додому весь розхристаний, захеканий від пустощів, із подертим коліном і побачив, що його мама звисає над проходом у вітальню. Він добре пам’ятає, як вона нагадувала йому шнурок від дзвона в церковній дзвіниці — груба, важка і така невагома водночас. Хотілося підійти й спробувати, чи не здійметься передзвін, якщо її легенько смикнути?» (с. 31-32).

Поштовхом для таких жорстоких вчинків стає не лише нещасливе дитинство героя, але і його невдалі спроби реалізувати себе у житті:

«Завше найстрашнішим відчуттям є зовсім не страх перед смертю, а страх розчавлених ілюзій», — роздумує герой.

Глибини роману додають уявні діалоги, які веде «Садівник» із Богом. Це дозволяє читачеві краще зрозуміти поведінку героя, який у такий спосіб мовби зухвало змагається із Богом у величі:

«(…) він підвів голову догори й приголомшливо зрозумів, що Господь його бачить… Дивиться згори холодними чужими галактиками, і Йому байдуже… Тоді він усвідомив, що не боїться Бога» (с. 41).

Проте чи може бути для людини мірилом її величі жорстокість? Що є сильнішим — смерть чи любов? Якими мають бути справжні стосунки між Творцем та людиною? Чи здатні ми протистояти темряві, яка часто змушує людину вдаватися до жорстокості, та чи не є така жорстокість всього лише способом приховати власні проблеми та страхи…. Ці та інші питання можна окреслити як центральні проблеми роману. Сама ж авторка Поліна Кулакова зазначає, що метою написання книги було показати людям дві сторони життя — його «світло та темряву», яка насправді є у кожному:

«На прикладі подій, які описані в романі, я хотіла розкрити тему межі між добром та злом. У кожній людині природою закладено світле й темне начало, а от якого боку триматися — це не завжди свідомий вибір, адже в житті трапляються різні обставини, котрі штовхають нас на ті чи інші вчинки».

Попри чимало «темних» сторінок та подій у романі перемагає любов, дружба та добро. Не хочеться відкривати перед читачем усі «карти», адже розв’язка твору є чи не найвдалішим сюжетним рішенням авторки! Зазначимо лишень, що кінцівка твору пов’язана із не менш таємничою його назвою — «Корсо».

Отож, найперше запрошуємо вас до читання!

Купити книгу «Корсо»