Поезія зміни краєвиду: Огляд книги Оксани Єфіменко

Нова книга в серії лауреатів літературної премії видавництва «Смолоскип» — книжка поезій «На нову ніч» однієї з минулорічних переможниць, Оксани Єфіменко.

Оксана Єфіменко. На нову ніч. — Київ: Смолоскип, 2016.

Харків’янка Оксана Єфіменко представляє вірші, сповнені символів із метафізичними відблисками, загадкових натяків: про цей бік її творчості добре уявлення дасть обкладинка, її стиль і настрій. По другий бік розгортаються потужні краєвиди, свіжі описи. У синтезі витворюються варті уваги і запам’ятовування образи. До прикладу, ось такі:

Середина місяця — сивина
розбіглася по скронях вечора.
На дні скляної кулі,
що є сном чи передсонням,
квітує надостання зірка,
і здалеку помітно її
близьку, незапобіжну зніченість,
крихку іронію у сріблі трав.
Уважне око дивиться у морок,
склосонно жевріє
у паморозь небес;
в порожній колбі холоду —
сльоза («Третій пейзаж»).

Чи такі:

Поле, поросле суничником і полином,
духмяність і гіркота дитинства —
беззаперечного щастя,
оголеної безперешкодної трагедії.
Липкі руки, замазані у зелень,
торкають твоє усміхнене лице,
гладять рум’яні щічки,
високий розумний лоб («Вертання»).

У передмові до цієї книжки, написаній Іллею Камінським, відомим сучасним американським поетом і уродженцем Одеси (що цікаво, передмову переклали з англійської), рясно згадується Пауль Целан. І хоча, зрозуміло, про буквальні порівняння не йдеться, де в чому целанівський дух близький текстам Оксани Єфіменко. Маю на увазі специфічну ритміку, напрями асоціативних ходів.

Хід текстів «На нову ніч» дещо змінюється практично рівно на середині книжки.

Відколи з’являються вірші з відчутними апеляціями до подій Майдану та війни. Якщо раніше, попри метафоричну і метафізичну насиченість, виразно відчувалася «повітряність» творів, то в другій половині збірки все виглядає концентрованіше, емоційно напруженіше, «приголосніше».

Вогкий лискучий батіг розтяв синяве поле навпіл.
Цей пейзаж не змовить зайвого,
начинивши спухлий простір
пустим доводом дощу («Здалеку»).

Така зміна краєвиду, ніби під впливом різкої зміни погоди — одна з внутрішніх драм цієї книжки. І кожен читач має волю обрати, яка з картин, умовна перша чи друга, йому більше до душі. Але в обох випадках, як справедливо відзначає в передмові згаданий уже Ілля Камінський, поетка продовжує чинити свою головну дію — називати речі та явища, називати так, щоб було цікаво, переконливо і щоб хотілося запам’ятати.