Ренсом Ріґґз «Казки про дивних»: Огляд незвичних оповідань, що здивують кожного!

«Казки про дивних» — це справді особлива книга. Найперше читача зацікавлює її незвичний заголовок, опісля оформлення, адже книгу оздобив один із найвідоміших світових ілюстраторів Ендрю Девідсон, а вже прочитавши кілька сторінок, ти не можеш відірватися від історій, які щоразу дивують своїм фіналом.

Дитячий жанр, вказаний у заголовку, апелює не лише до наймолодших читачів. Навпаки, книга буде цікава читачам різного віку, а найперше усім, хто хоч трошки належить до «дивних». Цей критерій і вказує сам видавець у передмові до видання:

«Шановний читачу, книжку, яку Ви зараз тримаєте в руках, призначено лише для дивних очей. Якщо обставини склалися так, що Ви не один із племені аномальних (…) тоді, будь ласка, негайно покладіть цю книжку туди, де взяли, і викиньте її із голови».

Кого ж має на увазі автор під «дивними»?

Найперше — це чудесні істоти, які стали головними героями збірки. Проте, це не казкові велетні, чарівники чи інші фантастичні створіння. «Дивні» — це люди, які мають унікальні таланти: хлопець, що вміє керувати течією води; дівчинка, що позбавляє страху; жінка, що товаришує із привидами; чоловік-острів; жінка-птаха…

Ренсом Ріґґз. Казки про дивних. — Харків: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2017. — 192 с.

Наскрізною темою усієї книги є проблема співжиття таких особливих людей у суспільстві «звичайних». А також проблема прийняття свого дару — розуміння себе, такими, якими ми є. Тому, на мою думку, під «дивними» можна розуміти не лише героїв книги, але й самих читачів, та й просто людей, які навіть у ХХІ столітті кидають виклики суспільству. Адже як багато стереотипів у нас ще існує по відношенні до тих, хто відрізняється своїми поглядами на життя чи зовнішнім виглядом.

Перша імбрина

Книга — збірка історій про життя кожного із «дивних». Центральним у ній можна вважати оповідання «Перша імбрина», яке розповідає про історію виникнення та існування такого особливо типу людей:

«Раніше звичайні люди сприймали дивних належно, навіть шанували їх і легко з ними співіснували. Однак почалася епоха невігластва, і ось уже звичайні зиркали на них із дедалі більшою недовірою. Коли ставалася трагічна подія, якої не могла пояснити тогочасна примітивна наука, в усьому звинувачували дивних людей» (с. 59).

Хіба не має багато спільного ця історія із нашим минулим? Чи не у нашому суспільстві свого часу виганяли, страчували, висміювали людей, яких просто не розуміли, а тому боялися?

Чарівливі людожери

Усі інші історії розповідають про незвичні таланти та життя інших «дивних». Відкриває книгу оповідання «Чарівливі людожери». Мешканці селища Болотяна Твань із покоління в покоління оброблять землю і живуть із того, що самі виростили. Та все змінюється із появою «дивних». Ними є людожери, що мають право харчуватися лише відокремленими кінцівками людей, що постраждали від нещасних випадків. Такі «цивілізовані» людожери не мали наміру затримуватися у селі надовго, якби не одна цікава особливість… У людей цього селища, що втрачають кінцівки, щоразу відростають нові! Відтак, дуже швидко люди відмовилися від роботи на болоті і почали продавати свої кінцівки людожерам. Із кожним роком це набирало обертів і окремі із людей заради того, щоб виручити більше коштів, стали продавати не лише власні руки чи ноги:

«Так потроху селяни та людожери стали залежати одне від одного, і апетити зростали що в тих, що в тих» (с. 33).

Закінчується історія, як і всі інші казки в книзі, повчально: в один день людожери зайняли дорогі палаци селян, які відтепер стали всього лиш прислугою «дивних» та способом поживитися. Як багато здатні віддати ми, щоб досягти успіху та багатства? Чи не зрозуміємо, що втратили себе, піднявшись на вершину?

Кокоболо

Цікавий сюжет використав автор у оповіданні «Кокоболо». Кокоболо — це назва острова, який неможливо позначити на карті. А вся причина у тому, що він… постійно пересувається. Саме на пошуки цього острова, не повернувшись, вирушив батько головного героя. Чжен ще маленьким запам’ятав останні слова батька перед від’їздом:

«Якщо я не повернуся, пообіцяй, що одного дня вирушиш мене шукати. Нехай під твоїми ногами не виростає трава!» (с. 93-94).

Це дивне прохання стає зрозумілим для Чжена у один із днів, що круто змінює його розмірене життя:

«Чжен перелякано прокинувся. Несамовито свербіли ноги. Відкинувши ковдру, він з тривогою побачив, що його ступні вкриті травою. Він спробував її струсити, але кожна травинка була приєднана до його ступень, бо росла з них» (с. 97).

Щоб позбутися цього дивного перетворення, чоловік вирушає у подорож на пошуки батька з надією, що саме він знає як зупинити все. Після довгої подорожі морем, Чжен знаходить острів Кокоболо, проте яким здивування було дізнатися, що цей острів і є його батьком:

«Чжен упав на коліна і заплакав. Отож, правда: його батько був островом, а острів батьком. Печери були його носом і ротом, земля — його шкірою, трава — волоссям» (с.106).

Та Чжен не хоче приймати це, він прагне знайти «ліки» від свого дивного дару. Повернувшись додому, він за порадою лікаря замащує усю свою шкіру клеєм та навіть позбавляється двох ніг… Певний час чоловіку-острову вдається зупинити своє «перетворення». Але чи можна прожити усе життя, по-справжньому не будучи собою? В день, коли Чжен вибухнув рослинами та землею, що просто вирвалися із нього на свободу, і став Кокоболо, його батько був поряд, адже добре знав, що від себе не втечеш:

«Із плином днів він став потроху почуватися дивовижно і цілком незвично. Тепер він почувався самим собою» (с.115).

Дівчинка, що вміла приручати нічні жахіття

Однією із історій, що вчить правильно використовувати свій особливий дар, є казка «Дівчинка, що вміла приручати нічні жахіття». Головна героїня, юна Лавінія, мріє стати лікарем. Одного разу, оглядаючи свого брата, що захворів, вона помічає у його вусі незвичний чорний клубок. Витягнувши цю нитку, яку може бачити лише дівчина, вона позбавляє людей страху та нічних жахіть.

Чи хотіли би ви позбутися своїх страхів? Охочих зробити це виявилося чимало і, можливо, вона би і далі допомагала іншим, якби не зрозуміла, що її дар може приносити шкоду. Лавінія дізнається, що саме із її вини стаються кілька страшних подій. Хлопець, якого вона позбавила страху, тепер нічого не боячись, чинить жахливі вбивства, а ось вчителька, яку Лавінія хотіла покарати нічними жахіттями, жорстоко побила своїх учнів… Тому свій дар дівчина вирішила більше ніколи не використовувати. Навіть, щоб позбутися від власних жахіть. Адже часто «дивним» даються занадто складні та небезпечні таланти, які найкраще так і не використовувати. А ось із власними страхами кожен повинен боротися самостійно.

Загалом у «Казках про дивних» зібрано десять оповідань. Кожне із них захоплює простотою викладу, цікавим сюжетом, незвичними героями… А ще, довго після прочитання залишається особливий настрій, який може подарувати лише захоплюючий і по-дитячому добрий світ казки, адже кожен із нас рано чи пізно виростає до такого віку, коли знову цікаво читати казки.

Мар’яна Зеленюк

Купити книгу «Казки про дивних»