Огляд роману лауреата Пулітцерівської премії 2017

Особисто мене надзвичайно тішить той факт, що ми, українські читачі, йдемо майже в ногу з часом у літературному всесвіті. В квітні цього року було названо ім’я тріумфатора Пулітцерівської премії за художню книгу, а вже в травні ми маємо змогу прочитати текст переможця.

Це саме той випадок, коли український видавець «відчув» перемогу автора задовго до оголошення результатів. Хоча книга, про яку йде мова, вже на той час назбирала щедрий врожай різних нагород, списків, рейтингів.

Колсон Вайтхед — автор бестселерів рейтингу New York Times. Його твори багатотисячною армією заповнюють спочатку прилавки книжкових крамниць¸ потім зачитуються до дірок читачами всього світу. «Підземна залізниця» — беззаперечний книжковий хіт американського прозаїка. Це щемлива, жива оповідь про «вигризання власної свободи».

Вайтхед Колсон. Підземна залізниця: роман; пер. з англ. і прим. Л. Пилаєва. — К.: Book Chef, 2017. — 304 с.

Тема рабства в американській літературі не нова. Здається, вона невичерпна, бо неможливо до кінця переповісти всі відтінки людських нещасть й поневірянь. До цієї теми зверталися Тоні Моррісон, Гаррієт Бічер-Стоу, Генрі Лонгфелло та ін. Не ігнорують тему й сучасники: Сью Монк Кідд, Колсон Вайтхед, але висвітлюють її з перспективи сучасності.

«Вкрадені люди працювали на вкраденій землі. То був вічний двигун, що живився кров’ю».

Головна героїня тексту, темношкіра рабиня Кора, гарує на плантації бавовни в самому пеклі рабства в Джорджії, що на півдні. Колись її бабусю Аджаррі в юному віці вивезли з африканського континенту, продали в рабство американському плантаторові, й повільно вбивали тяжкою працею, знущаннями й побиттями. Так і промайнуло життя жінки, без промінчика свободи. Добре, що хоч матері Кори — Мейбл, здається, вдалося втекти. Цю мотивуючу думку про благополучну втечу матері Кора плекає все життя. Ця надія тримає дівча на поверхні, не дає потонути у вирі рабської праці й бідацтва. Та чи вдалося Мейбл досягнути мети? І от донька готова повторити мужній вчинок матері.

Чи змогла б наважитись Кора на втечу якби її не підмовив Цезар?

Мені здається що ні. Життя серед рабів покинутої сирітки було нестерпним. Тому що будь-яке суспільство породжує розшарування на «вищих» і «нижчих» на щаблі. Хоча саме такі критичні суспільні стани спонукають «нижчих» стати до боротьби, хоча і ті, і ті залишаються рабами, викрешують іскру пошуків кращої долі, принаймні у рамках даного соціуму (рабів).

«Білі пани поступово з’їдають рабів, але деколи кольоровий люд намагається зжерти одне одного».

Здається, саме з цієї причини Кора хапається за можливість утекти разом з Цезарем на північ. Туди, де немає рабства, де кольорові люди живуть як білі, користуються свободою на повну. Так їм здається, так їм мріється. Примарна підземна залізниця, що сполучає поневолений південь з вільною від рабства північчю, запалює майже згасле полум’я віри в рятунок. Чи існує вона насправді, чи це вимріяний рабами фантом спасіння? Чи привезе вона втікачів у вільний світ? Чи взагалі існує вільний світ?

«Воля не має нічого спільного з відсутністю кайданів чи з тим, скільки вільного простору навколо тебе».

Коли міняєш одного поневолювача на трохи лагіднішого, що вбиває в тобі життя іншими методами, чи це є рятунком від рабства? Постать лікаря Стівенса і його метод контролю над розповсюдженням кольорової раси в Південній Кароліні викликають обурення та зневагу, і лише деякі жінки колишні рабині розуміють його суть.

«Спала вона погано. На вісімдесяти ліжках під ковдрами хропли й сопіли дівчата. Вони вкладалися спати з вірою, що вільні від контролю білих людей і самі за себе все вирішують. Що вони розпоряджаються власною долею. Але їх і досі зганяли в табуни й приборкували. Уже не як диких тварин, як колись, а як свійську худобу: вихолощену, загнану в повітки, стайні та курники».

Білі люди робили все, щоб зберегти рабство на своїх південних плантаціях.

Наймали ловців рабів, що прочісували за винагороду прерії, лінчували аболіціоністів, вішали проповідників. Але насправді рабами були вони — рабовласники. Їх полонив страх звільнення і помсти рабів, страх смерті, страх розорення. Вони боялися того, що природно: свобода, воля, народження, смерть. Вони увірували в своє божественне призначення на землі: карати, вбивати, панувати. Але не зважили на універсальний чинник — час.

Оксана Басан

Купити книгу «Підземна залізниця»

  • Тарас Трембач

    З аннотації дізнався, що книга удостоєна численних нагород, зокрема отримала Пулітцерівську та Букерівську премії 2017 року, стала бестселером №1 у США та розійшлась тиражем понад 800 тисяч екземплярів. Дуже тішить, що українське видавництво BookChef надзвичайно оперативно видало дану книгу, випередивши російські видавництва. Прочитавши відгуки на книгу очікував чогось надзвичайного, принаймі сподівався прочитати добротний історичний роман. Яке ж розчарування мене спіткало!!! Спробую пояснити чому.

    В рецензії однієї американської газети прочитав, що книга дуже достовірно зображує американське рабовласницьке суспільство напередодні громадянської війни в США. Справді? Якщо оця писанина це достовірна передача, тоді я – китайська балерина!

    Наведу деякі приклади.

    З шкільного курсу історії знаємо, що “підземна залізниця” – це умовна назва підпільної аболюціоністської мережі, яка займалась нелегальним переправленням чорношкірих рабів з рабовласницького Півдня на вільну Північ. На початку книги бачимо досить достовірний опис рабовласницької плантації в Джорджії з усіма її жорстокостями, знущаннями та несправедливостями. Чорношкіра рабиня Кора відважується на втечу, зв`язується з місцевим аболюціоністом і той відводить її в таємний погріб, вона спускається в тунель і потрапляє… на реальну станцію підземної залізниці! Зауважу, що автор описує справжню підземну залізницю, своєрідне метро у Джорджії середини XIX ст. Гаразд, мабуть це символізм, а я не звик до високої літератури, але якщо це символізм то навіщо описувати локомотив, вагон, лавочку на платформі, машиніста? Мені це важко збагнути! От прочитає це якась домогосподарка з Тенессі і подумає, що майже 200 років назад в США була вирита величезна лінія метро від Джорджії до Нью-Йорка. Сміх та й годі. Принаймі в аннотації слід зазначати, що ця книга немає нічого спільного з історичною реальністю, а є суцільною вигадкою автора.

    Якщо підземні тунелі ще можна пояснити символізмом, то наступні ляпи взагалі важко збагнути.

    Далі читаємо, що один з рабів влаштовується на машинобудівний завод у Південній Кароліні, де працює за конвеєром. Декілька разів зустрічаємо опис цього конвеєра і це при тому, що цей винахід почали масово застосовуватись на 50 років пізніше на заводах Генрі Форда!

    Наступний ляп. Декілька десятків разів читаємо про дванадцятиповерховий будинок Гріппіна в Південній Кароліні. Що це за будинок такий? Люди, які хоча б трішки тямлять в історії знають, що перший в світі десятиповерховий хмарочос був збудований значно пізніше, і то в Чикаго.

    В цьому ж дванадцятиповерховому будинку діє ліфт, хоча відомо, що застосування ліфтів почалось вже в другій половині XIX століття і тим більше не у відсталій Південній Кароліні.

    В тій же Південній Кароліні лікар бере у чорношкірої Кори кров на аналіз, і це при тому, що групи крові були відкриті лише на початку XX століття, а в першій половині XIX століття ніхто особливо не досліджував кров, тим більше у відсталій Південній Кароліні. Цей же лікар пропонує Корі провести хірургічну операцію, перев`язати труби, щоб вона в майбутньому не могла народжувати дітей. Бажаючі можуть перевірити у Вікіпедії, але закладаюся, що в середині XIX століття такі операції ще не були відомі.

    І таких ляпів та невідповідностей можна найти ще багато. Навіть сам опис американського суспільства викликає велику недовіру. Автор зображає суспільство Північної Кароліни як надзвичайно тоталітарне, залякане: білі громадяни живуть в постійному страху перед обшуками, дерева в громадських парках обвішані трупами негрів, що вже почали розкладатися. Дуже важко в це повірити, справа в тому, що американці дуже цінували свободу і ніколи б не мирились з постійними обшуками. Важко повірити і в те, що білі діти та шляхетні панянки можуть гуляти по парках, на деревах яких висять трупи негрів.

    Підсумуємо. “Підземна залізниця” Колсона Вайтхеда – це аж ніяк не історичний роман, це швидше антиутопія в стилі Джорджа Орвела.

    Цінність книги аж ніяк не в історичній достовірності, дана книга це насамперед психологічна антиутопія, в якій розглядаються питання рабства, людської жорстокості, моралі, парадокси свободи. Особисто я очікував іншого.

  • Тарас Трембач

    З аннотації дізнаємося, що книга удостоєна численних нагород, зокрема отримала Пулітцерівську та Букерівську премії 2017 року, стала бестселером №1 у США та розійшлась тиражем понад 800 тисяч екземплярів. Дуже тішить, що українське видавництво BookChef надзвичайно оперативно видало дану книгу, випередивши російські видавництва. Прочитавши відгуки на книгу очікував чогось надзвичайного, принаймі сподівався прочитати добротний історичний роман. Яке ж розчарування мене спіткало!!! Спробую пояснити чому.

    В рецензії однієї американської газети прочитав, що книга дуже достовірно зображує американське рабовласницьке суспільство напередодні громадянської війни в США. Справді? Якщо оця писанина це достовірна передача, тоді я – китайська балерина!

    Наведу деякі приклади.

    З шкільного курсу історії знаємо, що “підземна залізниця” – це умовна назва підпільної аболюціоністської мережі, яка займалась нелегальним переправленням чорношкірих рабів з рабовласницького Півдня на вільну Північ. На початку книги бачимо досить достовірний опис рабовласницької плантації в Джорджії з усіма її жорстокостями, знущаннями та несправедливостями. Чорношкіра рабиня Кора відважується на втечу, зв`язується з місцевим аболюціоністом і той відводить її в таємний погріб, вона спускається в тунель і потрапляє… на реальну станцію підземної залізниці! Зауважу, що автор описує справжню підземну залізницю, своєрідне метро у Джорджії середини XIX ст. Гаразд, мабуть це символізм, а я не звик до високої літератури, але якщо це символізм то навіщо описувати локомотив, вагон, лавочку на платформі, машиніста? Мені це важко збагнути! От прочитає це якась домогосподарка з Тенессі і подумає, що майже 200 років назад в США була вирита величезна лінія метро від Джорджії до Нью-Йорка. Сміх та й годі. Принаймі в аннотації слід зазначати, що ця книга немає нічого спільного з історичною реальністю, а є суцільною вигадкою автора.

    Якщо підземні тунелі ще можна пояснити символізмом, то наступні ляпи взагалі важко збагнути.

    Далі читаємо, що один з рабів влаштовується на машинобудівний завод у Південній Кароліні, де працює за конвеєром. Декілька разів зустрічаємо опис цього конвеєра і це при тому, що цей винахід почали масово застосовуватись на 50 років пізніше на заводах Генрі Форда!

    Наступний ляп. Декілька десятків разів читаємо про дванадцятиповерховий будинок Гріппіна в Південній Кароліні. Що це за будинок такий? Люди, які хоча б трішки тямлять в історії знають, що перший в світі десятиповерховий хмарочос був збудований значно пізніше, і то в Чикаго.

    В цьому ж дванадцятиповерховому будинку діє ліфт, хоча відомо, що застосування ліфтів почалось вже в другій половині XIX століття і тим більше не у відсталій Південній Кароліні.

    В тій же Південній Кароліні лікар бере у чорношкірої Кори кров на аналіз, і це при тому, що групи крові були відкриті лише на початку XX століття, а в першій половині XIX століття ніхто особливо не досліджував кров, тим більше у відсталій Південній Кароліні. Цей же лікар пропонує Корі провести хірургічну операцію, перев`язати труби, щоб вона в майбутньому не могла народжувати дітей. Бажаючі можуть перевірити у Вікіпедії, але закладаюся, що в середині XIX століття такі операції ще не були відомі.

    І таких ляпів та невідповідностей можна найти ще багато. Навіть сам опис американського суспільства викликає велику недовіру. Автор зображає суспільство Північної Кароліни як надзвичайно тоталітарне, залякане: білі громадяни живуть в постійному страху перед обшуками, дерева в громадських парках обвішані трупами негрів, що вже почали розкладатися. Дуже важко в це повірити, справа в тому, що американці дуже цінували свободу і ніколи б не мирились з постійними обшуками. Важко повірити і в те, що білі діти та шляхетні панянки можуть гуляти по парках, на деревах яких висять трупи негрів.

    Підсумуємо. “Підземна залізниця” Колсона Вайтхеда – це аж ніяк не історичний роман, це швидше антиутопія в стилі Джорджа Орвела.

    Цінність книги аж ніяк не в історичній достовірності, дана книга це насамперед психологічна антиутопія, в якій розглядаються питання рабства, людської жорстокості, моралі, парадокси свободи. Особисто я очікував іншого.