Поезія спротиву: Вірші та автобіографія зв’язкової УПА

У «Смолоскипі» вийшли друком вірші та автобіографія зв’язкової УПА — Катерини Мандрик-Куйбіди. Книжка продовжує серію «Вибрані твори», яка, серед іншого, заповнює історичні та літературні прогалини українського двадцятого століття.

Катерина Мандрик-Куйбіда (1927-2004) народилась і виросла в селі у передгір’ях Карпат. Іще в юності вона стала співпрацювати з ОУН-УПА, виконувала роль зв’язкової. Через це її заарештували радянські «органи». У полоні страшно катували, зробили інвалідом, але, як згадувала сама Мандрик-Куйбіда, не змогли змусити її видати знайомих їй повстанців і місця їхнього перебування. Після арешту шлях дівчини логічно простягся в далекому східному напрямку — до радянських таборів. Звідки вона змогла повернутися в Україну аж у середині шістдесятих років. І тут Катерина Мандрик-Куйбіда продовжувала демонструвати свою «незалежницьку» політичну позицію, була активною людиною. До речі, її син — досить відомий політик Василь Куйбіда, зокрема, колишній міський голова Львова.

Катерина Мандрик-Куйбіда. Вибрані твори. — Київ: Смолоскип, 2017.

У «Вибраних творах» до уваги читачів представлено вірші Катерини Мандрик-Куйбіди різних років. Розпочинається все з юнацьких патріотичних спроб. Приблизно таких:

Вберегти свою суть у біді і вогні,
Пречиста Маріє, даруй і мені.

Вбережи від розпуки страшної, вини
І ворога в друга мого оберни.
Як є справедливість — даруй і мені,
Щоб переможцем я вийшла з борні.

Продовжила вона писати й у найважчі часи — в полоні (мабуть, заарештованих учасників різного роду формацій, що відверто, а часто і зі зброєю в руках боролися проти радянської влади, варто, коректно називати полоненими), в таборі, на засланні. Саме там, напевно, Мандрик-Куйбіда сягла своєї поетичної вершини, зуміла свої віршовані висловлювання зробити максимально концентрованими, пружними, філософськи багатозначними, ба навіть самоіронічними. Останнє в умовах ув’язнення є річчю особливо ексклюзивною і вартісною, бо засвідчує високий ступінь морального, душевного самозбереження людини та її самості.

Морозом лютим, снігопадом
Із двадцять п’ятим роком нині
Мене весна вітала радо…
І вдарив конвоїр по спині.

І така внутрішня самість здобуває впливу навіть на похмурі прояви зовнішньої реальності:

Через роки приваблює домівка
Мигтінням світла в отворі вікна:
Давним-давно не мащена долівка…
На дворі сніг. Видзвонює щедрівка.
Та так, що аж до карцеру луна!

У цьому сенсі можна сказати, що, як у першій наведеній цитаті з раннього вірша, Катерина Мандрик-Куйбіда справді вийшла з «борні» переможцем.

Є в книжці й пізніші вірші, реакції на політичні події, твори з «педагогічним» духом, поетичні маніфестації політичних і релігійних поглядів (релігія, взагалі, схоже, була однією з домінант внутрішнього світу авторки й, поза сумнівами, відіграла визначну роль у її стійкості).

Цікавий матеріал наприкінці видання — автобіографія Мандрик-Куйбіди, на жаль, незавершена.

У ній пізнавально та колоритно передано атмосферу дитинства авторки, дуже скромного сільського життя на Прикарпатті, звичаї та порядки, розказано історію співпраці з УПА, арешту, поневіряння в сталінських таборах. Ця автобіографія логічно поєднується з блоком фотографій: тут і знімки юної Катерини, і табірні фото, і копії документів.

Олег Коцарев