Інтелектуальна проза: Огляд першої книги Ніколь Версхооре

«Боги» — перша книжка бельгійської письменниці Ніколь Версхооре, представлена українською мовою в перекладі Івана Рябчія. Професор Мішель Оттен у передмові «Пристрасть мисткині» ґрунтовно й панорамно представив українському читачеві творчість письменниці. Він зауважує, що «любовна пристрасть — лейтмотив перших романів Ніколь Версхооре». Цю думку, певен, можна повторити, міркуючи і про цю книжку.

Так, у повісті «Фредерік Колліньї» мотив «пристрасті» розгортається в особливий спосіб. Перша особливість полягає у тому, що письменниця конструює тип сексуальної ідентичності, який припускає наявність різновекторного задоволення. Оповідачка цієї історії говорить: ми зазвичай виховані так, що маємо побудувати родину, а в родині у кожного з партнерів є можливість отримувати втіху лише від конкретної людини. Все інше — зрада, збочення, розпуста з точки зору традиційної моралі. Але у цій повісті порушено питання про те, чому людина не може отримати задоволення від щирого почуття до кількох людей одночасно? Героїня відчуває спершу дискомфорт, коли дізнається, що той, у кого щойно спалахнула пристрасть до неї, має дружину, яка, до того ж, народила дитину.

Версхооре Ніколь. Боги ; пер. з франц. І. Рябчія. — К. : Пінзель, 2017. — 126 с.

«Важко призвичаїтися до двох паралельних потоків щастя. Нас із дитинства привчають до того, що може бути щось одне, бо інакше — або занадто, або погано, або омана та облуд. Насправді життя влаштоване інакше» (с. 112).

Ці слова одного з героїв спершу сприймаються через біль і роздратування Ніколь:

«Сердишся? Хіба забула те, що було? Хіба нам погано велося?» (с. 112).

Проте чи хибний цей шлях? Однозначної відповіді у творах Н. Версхооре немає. Вона лише окреслює проблему, порушує питання, а відповідь — для кожного вона своя, відповідно до особливостей мислення, виховання, релігії… У цих творах чимало автобіографічного. В історіях наявні такі елементи як листи, а отже, письменниця прагне занурити реципієнта у простір, змушуючи повірити, що все це відбувається насправді.

В оповіданні, яке визначило назву усієї книжки, «Боги» йдеться про те, що людське єство значно складніше й багатовимірніше, ніж може здатися. У людині одночасно сполучені і здатність насолоджуватися життям, роблячи це безтурботно й натхненно, і біль від потреби каятися. Люди — ті, над ким боги більше не владні. Було б занадто просто визначати усе фаталізмом, сприянням вищих сил…

«Дивний посланець, якого батьки чомусь впустили до будинку, певно, передбачив і докори сумління… Докори навіть у часи творчого розквіту, успіху і безхмарного щастя. Яка в цьому роль богів? Чи справді всі рішення ухвалюють вони?» (с. 66) — запитує оповідач(ка).

«Боги» — книжка інтелектуальної прози. Подеколи письменниця занадто «розпружинює» ситуації, розтягуючи їх і уповільнюючи динаміку. В діалозі між Фредеріком і Ніколь герой кілька разів запитує про те, чому ж, власне, присвячено її лекції. Лише з третьої спроби вона розповідає про свій намір представити цикл лекцій з історії. Водночас цим історіям притаманний тонкий психологізм, гра на рівні півтонів. Чи не відчуває читач, занурюючись в історію «Фредеріка Колліньї», що в свідомості Ніколь відбувається наростання пристрасті, що вона, освічена, шляхетна, розумна й навіть мудра, бо з першого разу розгледіла сутність Рени (вона була «осоружна»), попередньої нареченої Фредеріка, захоплюється ним, і з якоїсь точки це захоплення починає переходити за межу дружби?.. Ніколь настільки поважає свого друга, що в якийсь момент у відданості спалахує пристрасть, і жінка, зрештою, не чинить опору, коли Фредерік виявляє пристрасть. Сцена цього «інтимного апофеозу» щоправда написана занадто шляхетно.

Попри все, Н. Версхооре — майстриня психологічних портретів, вона уміє розповідати історії, занурюючи читача в свій світ.

У цих творах маємо цікаві імаґологічні проекції, скажімо, в описі мешканців Голландії. У цих історіях порушено важливі теми сучасного світу, причому зроблено це ніби мимохіть. Твір «Фредерік Колліньї» можна було б назвати «академічної повістю», «повістю про науковців», різновидом того, що Д. Лодж та інші літературознавці називають «campus novel». Перед нами історія про сучасних науковців, які зустрічаються в Італії, щоб відкрити для себе принади цієї дивовижної країни, яка постає точкою відліку в проекті Ніколь. Вона хоче розповісти історію становлення народної демократії, проте вже у перших лекціях її студенти мають відчути, що щось в світі не так, від самого початку демократія постає химерним проектом для побудови ідеального суспільного простору. Героїня прагне проводити паралелі й аналогії з сьогоденням, аби показати голландській молоді, що не все гаразд і в нашу епоху. Окрему «тему» визначають міркування героїв про штучний інтелект, про те, наскільки реально створити програму для перекладу «неперекладностей», чи можна автоматично перекладати з китайської мови французькою тощо. Ці розмисли про природу мислення, відображену в синтаксисі, також доволі цікаві.

Загалом мушу сказати, що історії, представлені у цій книжці, світлі. Вони ніби підштовхують нас поринути у власне єство, контемпляційно занурюючись в індивідуалізоване минуле. Це «живі» історії, у яких за позірною інтелектуальною розміреністю проглядають пристрасті.

Переклад Івана Рябчія читаєш легко, невимушено: сьогодні це справді один із найкращих перекладачів франкомовних текстів українською мовою.

Але маю претензії до редакторів видання, позаяк десь у примітці не зазначено дати смерті Гюнтера Ґрасса, десь у книжці залишено «мала рушати до Риму» (с. 75), хоч ідеться не про Стародавній Рим, а сучасну столицю. Таких коректорських недоглядів міг би підшукати чимало.

Але «Боги» — перша робота нового українського видавництва «Пінзель», яке спеціалізуватиметься на виданні перекладів сучасної зарубіжної літератури. Тож хочеться побажати, аби це видання було початком цікавої книжкової серії нового видавництва.

Дмитро Дроздовський