«Пожежник» Джо Гілла: Життя у вогні

Вогонь палає ясно, вогонь очищає.

Рей Бредбері «451° за Фаренгейтом»

Народившись у будинку Стівена Кінга, майже неможливо не стати письменником. Ще в шкільні роки старший син «короля жахів» Джозеф почав писати. А що йому залишалося, адже, за Джозефовими словами, коли він повертався після уроків, то заставав батька в його кабінеті, а мати Табіту — в її. Кожен із них творив, а малий Джозеф, глянувши на це, й собі йшов вигадувати художні світи.

Згодом оповідання Джозефа Гіллстрома Кінга з’являлися в різноманітних журналах та антологіях, але друкуватися він вирішив під псевдонімом Джо Гілл, щоб не використовувати батькового прізвища й досягнути успіху в літературному світі власними силами. Та вже після публікації дебютної збірки оповідань «Привиди двадцятого століття» 2005 року багатьом стало відомо, хто насправді криється під іменем Джо Гілла.

Постійно приділяючи увагу короткій прозі, за яку неодноразово його було нагороджено різними преміями, Джо Гілл почав працювати й над великими формами. Перший роман під назвою «Коробка у формі серця» побачив світ 2007 року, після чого з періодичністю в три роки з’являються й інші: «Роги» (2010) — певно, найвідоміший твір завдяки екранізації з Деніелом Редкліффом у головній ролі; «NOS4A2» (2013), що номінувався на Премію Брема Стокера й, можливо, буде перенесений на екрани телеканалом AMC у вигляді міні-серіалу; «Пожежник» (2016) — найновіший роман письменника, № 1 у списку бестселерів New York Times, переможець читацької премії «Goodreads Choice Awards» як найкращий роман-горор. 2017 року «Пожежник», виданий «КМ-Букс», потрапив і до рук нашого читача.

Гілл Дж. Пожежник : роман / пер. з англ. Євгена Гіріна. — К. : Видавнича група КМ-БУКС, 2017. — 704 с.

У цьому романі Джо Гілл розповідає історію людей, інфікованих новим вірусом Draco incendia trychophyton, у просторіччі — драконяча луска. Згубна спора вкриває тіла чорно-золотистими візерунками й спричиняє спонтанні самозаймання хворих. Вогняна пандемія може знищити людство, але деяким групам заражених вдається виживати, контролюючи луску, натомість більшою проблемою стають здорові люди, котрі прагнуть ліквідувати пошесть і її носіїв.

Головна героїня роману — медсестра молодшої школи Гарпер Ґрейсон (дівоче прізвище — Вілловз) — стає волонтером у міській лікарні, де доглядає десятки пацієнтів із драконячою лускою, які будь-якої миті можуть спалахнути. Одного разу медичний заклад згорає вщент, небезпечний попіл розсіюється навкруги, а дівчина, повернувшись додому, виявляє на шкірі чорно-золоті смужки — Гарпер заражена. Її чоловік Джейкоб покидає домівку, щоб і собі не підчепити вірус, але через деякий час повертається, вірячи у те, що теж захворів. Він переслідує дружину, аби вбити її, а потім і себе, не бажаючи згоріти живцем. Гарпер тікає в ліс, адже хоче врятувати життя майбутньої дитини, яку віднедавна носить під серцем. Після зустрічі таємничого Пожежника, в Гарпер з’являється надійний захисник, на якого можна покластися в найтяжчу хвилину, але чи достатньо цього в постапокаліптичному світі, де кругом нишпорять кремаційні загони…

Під час прочитання роману виникає відчуття, що подібне ми вже десь читали або бачили.

Звісно, що є безліч літературних (і не тільки) творів, у яких людство опиняється в умовах виживання після певного виду катастрофи. Причини всюди різні, локації різні, характери персонажів — теж, але однаковою є модель поведінки людей, які, зазвичай, поділяються на два табори — здорових й інфікованих, озброєних і беззбройних, безжальних і доброзичливих. Як й в інших схожих творах, провідною метою «Пожежника» є нагадати, що серед різних вірусів, катаклізмів, інопланетних навал тощо найбільшою небезпекою є люди. Перше, що скидається на думку, телесеріал «І мертві підуть» («The Walking Dead»), — чи дійсно живі мерці є основною загрозою для групи головних героїв на чолі з Ріком Граймсом, Карле?

За словами Пожежника, «людство — це мікроб, який процвітає на самому краю катастрофи» (с. 304). Та коли катастрофа настає, з усієї людської маси виокремлюються патогени, що хочуть зруйнувати цілу екосистему. У Джо Гілла засобом для боротьби з такими патогенами є вогонь, який очищає, рафінує суспільство, залишаючи тільки тих, хто розуміє, що полум’я здатне не тільки забирати, а й давати…

Роман Джо Гілла, безперечно, можна порівнювати з Кінговим «Протистоянням», чого не відкидає навіть сам Гілл, говорячи про те, що «Пожежник» — це його власний варіант батькового постапокаліптичного роману, але облитий бензином і підпалений. А якщо приглядатися уважніше, то можна помітити схожість деяких сцен і з іншим твором Кінга, — наприклад, озвірілий Джейкоб Ґрейсон із лопатою так сильно нагадує божевільного Джека Торренса з сокирою, який теж волів убити власну дружину в «Сяйві». Звісно, є багато алюзій на «451° за Фаренгейтом» Рея Бредбері, у якого Джо Гілл запозичив назву для роману, та на «Мері Поппінс» Памели Треверс, адже Гарпер Вілловз і сама трохи няня-чарівниця з чудодійною «ложечкою цукру».

«Пожежник» наразі є наймасштабнішим за задумом і за виконанням твором Джо Гілла.

Він описує історію не одного персонажа, а створює багато образів, які взаємодіють між собою і активно працюють на сюжет. Кожен персонаж має бекґраунд, необхідний для розгортання романної дії, кожен предмет має своє призначення, тобто, якщо є цеберко з вугіллям, воно обов’язково буде горіти, поки не перетвориться на рятівне полум’я. Атмосфера в романі похмура, оповита димним мороком, однак час від часу знаходиться місце жартам і діалогам, які викликають посмішку на обличчі. Кожен розділ закінчується невеличкою інтригою, змушуючи читача розпочинати наступний, градус напруги й відчуття небезпеки якщо й іноді послаблюються, то вже за кілька сторінок автор підкидає трохи хмизу, щоб роз’ятрити інтерес. Джо Гілл знає свою справу, він робить усе за основними правилами письменницької майстерності, та, як наслідок, отримує у відповідь симпатії масової читацької аудиторії.

В одному з інтерв’ю письменник говорив, що його головне завдання — прив’язати увагу читача настільки, щоб той не відволікся й не пішов дивитися відео про котиків. Йому це вдається, хоча й не до кінця. Початок роману вибуховий, в читача обов’язково виникає думка, що ж буде далі, в якому напрямі розвиватимуться події. Середина провисає через те, що дія відбувається в одному місці, і тому більшість сторінок присвячено описам героїв, їхнім роздумам і переживанням. Та потім знову ж таки все досить динамічно й стрімко, в чомусь непередбачувана, а в дечому й зовсім прогнозована розв’язка. В цілому, як би майстерно Джо Гілл не працював над текстом, головною проблемою є його затягнутість, що вилилося в 700-сторінковий книжковий блок, у якому можна спокійно позбавитися зайвих 200-300 сторінок. Але, розуміємо, спадковість то річ природна, а в Джозефа було в кого переймати схильність до створення фоліантів.

Кілька слів щодо українського видання.

Чудово, що сучасний американський бестселер, який, напевно, непогано купуватимуть і наші читачі, більш-менш оперативно з’являється на українському книговидавничому ринку. Питання в тому, чи не варто робити такі видання, як і взагалі будь-які книжки, справді якісними? Хиби в коректорській роботі — це вже звична справа, але, здається, цього разу коректура взагалі відсутня (до речі, в надвипускних даних на прикінцевих сторінках ім’я коректора не зазначено). Одруки майже через кожні три-чотири сторінки — півбіди, прикро, коли є й граматичні помилки, таке точно необхідно виправляти. Сподіваємося, що з кожною новою книжкою якість видань буде лише поліпшуватися, і в майбутньому доведеться зосереджувати увагу власне на літературних творах, а не на їхньому видавничо-поліграфічному виконанні.

Ігор Ярославський

Купити книгу «Пожежник»