БОЛЬОВИЙ ШОК

Олеся Мамчич. Перекотиболе: Поезії. – К.: Пульсари, 2004. – 96 с.

Дебютна збірка Олесі Мамчич «Перекотиболе» дає можливість читачам сучасної української поезії познайомитися з новим іменем. Для юної поетки О. Мамчич відкрилися привабливі горизонти літературної слави. Усе в її руках, чи то пак – книжках. Отож, поживемо – побачимо. Бо для поета важливо не лише вдало дебютувати, а й не зупинятися на досягнутому, підкоряючи щоразу нові вершини.

 

 

А зараз горизонти Олесі Мамчич широкі, як любов. Адже перша книжка авторки, як на мене, народилася саме з великої Любові.

 

Любові перш за все до Слова, яке було спочатку. Біблійні мотиви, вплетені в рядки поезій Мамчич, вражають оригінальним ракурсом авторського погляду на вічну проблему Бога. Поетеса дивується«що може Христос народитись на Землю таку», проте Спаситель у її віршах продовжує рятувати душі вмираючих дітей від розпусти та від суворих воєн.

 

А ще «Перекотиболе» – дитя любові авторки до фольклору, що виливається в серію віршів «З етнічного». Коломийками та стилізацією під народні пісні особисто мене Мамчич не зачепила. Але у своїй фольклорній щирості вона здатна на все: «За фольклором стану калиною – / хоч на дудки ріжте мене». Єдиним виключенням, коли довіра до традиційних образів виглядає не притягнутою за вуха, є текст, в якому говориться прямо, без вишиваночок й інших красивих викрутасів. Мовляв, «єдина проблема – аби перетнути пустелю / потрібне терпіння не кінське, а все-таки кінне»! Із цим важко посперечатися чи поставити під сумнів, хоча дуже кортить. Отака відверта й затята панночка!

 

Тексти Олесі Мамчич демонструють також її дорослу любов до високої літератури і справляють враження, що пишуться, бо не можуть не писатися. Вони рятують її в дорозі, яка дрилем «вгризається в простір» життя. Авторка ділиться з нами своїм болем, як хлібом, порівну. І нам вже, як і їй, болять старі будинки з обдертою корою, перерізані весною вени Дніпра й листя, скручене в бігуді.

 

Чисто дівочі, цнотливі образи прориваються із несподіваного, праматеринського боку жіночої сутності. Звучить це приблизно так: «А я вода, настромлена на крик». Вода – колиска життя. Жінка – колиска людства. І ці заяложені істини сприймаються раптом як велике одкровення.

 

Оформлення книжки малюнками, фотографіями, чернетками створює текстам віршів оригінальний контекст. Такий художній продукт, як „Перекотиболе”, приємно котити пальцями, відчуваючи шкірою долоні тверду обкладинку. Ці відчуття повернуть вас до дійсності, коли мине перша хвиля больового шоку від ранніх прозрінь юної, як на вік, поетеси.

 

Мені здається, що «Перекотиболе» знайде, прямуючи за вітром, широке-широке, як «гальорка неба», коло читачів. Звуки Олесиного голосу дозволять вам забути його, бо ви застрягнете в ньому, як у великій банці джему. Для цього не треба особливої освіти, виховання чи соціального статусу. Кожен бажаючий просто з вулиці може залучитися до свіжої, трохи твердої (бо зеленкувата ще) поезії Олесі Мамчич.

 

«Перекотиболе» викликає больовий шок від того, що приму­шує покласти надто близько до серця (саме так це робить Олеся Мамчич) найменші життєві рухи. Бо поетеса напевне знає, що на «Чумацькім шляху є сліди машин / повезли там душі – / найвищий сорт».

Артем Антонюк