МАРКЕС ПОЛЬСЬКОГО ПРАВІКУ

Токарчук О. Правік та інші часи. – Л.: «Кальварія». – 2004. – 224 с.

Коли читаєш книгу польської письменниці Ольги Токарчук, відчуваєш, що життя навколо тебе існує у вузькому часі й водночас поза ним. Час Токарчук – це суб’єктивний вимір, який є в уяві кожного. Йому підкоряються люди – вони живуть майбутнім і минулим. Часу не відчувають лише тварини й рослини – їхнє життя триває й набуває у вічності інших форм, іншого змісту.

 

Світ героїв, з одного боку, наповнений суто людськими проблемами й стосунками, а з іншого – цей світ боронить тихий ангел‑хранитель і милосердна Божа Мати. Тут народжуються діти від кохання з рослинами, тут кожен несе в собі крихітку божевілля чи таланту. Стара Флорентійка після смерті сімох дітей кожної ночі проклинає «місяця-злодія» і, зрештою, гине від кулі німецького солдата, який, у свою чергу, ненавидить війну і вважає її за нікчемний кривавий фарс. Молода зу­хвала Колоска живе маргінальним життям, проте відкриває для себе таємниці природи й отримує дар провидіння. Дідич Попельський, шукаючи Бога й екзистенцію, знаходить їх у грі в деміурга.

 

Долі всіх героїв переплітаються, поєднуються й замикаються на Правіку – невеличкому польському селі, яке існує, наче своєрідний химерний світ, сповнений міфічними  істотами, світлом квітки папороті, що розцвітає з консервної банки, дивовижними снами, які можна вигадати чи замовити. Із Правіка їдуть, але завжди повертаються, щоб очиститись і померти, він є магічним колом, навколо якого обертаються життя і смерть. Авторкау Правіку відмірює час – він починається Першою світовою війною й завершується епохою розквіту радянського панування. Це маленьке село бачить війни й голод, знищення євреїв і трупи німецьких солдатів, похованих у садках його мешканців. Воно змінюється й оновлюється, на його тілі виникають нові будинки й дороги, воно віддзеркалює кожен прояв людської присутності.

 

Атмосфера вузького простору й часу, у якому існують мешканці Правіка, наближає роман до сімейної саги. Епічне тло подій і змін створює ілюзію чіткої побудови розвитку життя у Правіку, але її руйнує постмодерна фрагментація, що перетворює структуру твору на розгалужену цілісність. Рефлексії на Святе Письмо, підкреслена міфологічність викладу, низький побут і життєві реалії – усе це перетворює роман на калейдоскоп інтуїтивних вражень. Тому читач щоразу бачить нові форми існування героїв, він може домислити, добудувати життя кожного з них. Він може, як дивак Дідич Попельський, погратися в творця вже існуючого світу Правіка й створити власний, у якому хворий Ізидор не потрапляє до будинку престарілих, а їде в Бразилію до коханої Рути. У якому смерть, війна, насильство й зради поступаються силі й вічності життя річки Чорної, грибниці у лісі, вітряка з рухливими крилами.

 

Для себе я вже збудувала цей світ, я бачила сни Попельського, ділила речі на чверті разом з Ізидором, відчувала жагу подорожей Рути. Раджу й вам побувати в Правіку. Він чекає, він готовий забрати вас у свій світ, провести шляхами див і таємниць та відродити в новому часі. Вирушайте!

 

Наталя АРТЕМЕНКО