Маскарад без масок

Віра Вовк Маскарада: короткі оповідання. – К.: Факт, 2008. – 288 с.




Біблійна істина про суєтність мирського буття вже давно стала банальною й нікого не дивує. Про ярмарок марнославства свого часу написав Вільям Теккерей, тож усі ми давно звикли, що життя – це театр, в якому кожен грає завчену роль, і всі турботи й хвилювання – не більше, ніж серія масок, які ми змінюємо залежно від ситуації. Утім, мало кому вдалося зірвати машкару й зрозуміти життя. Саме це пропонує зробити читачеві одна з «ньюйорківців» (йдеться про Нью-Йоркську групу літераторів), письменниця Віра Вовк.

 

Тож назва нової збірки оповідань Віри Вовк «Маскарада», до якої увійшли нові й старіші твори, є дуже влучною. Тим паче, коли згадати, що писалося все це в Бразилії, де карнавал є справжнім феєричним дійством і всенародним святом. Українка за походження, Віра Вовк знайшла в Бразилії свою другу батьківщину, саме тому в її творах дивовижно поєднані латиноамериканська екзотика (чудернацькі назви рослин, фруктів, страв) з українським колоритом, й особливого шарму надає західноукраїнський варіант літературної мови, яким пише авторка. Крім того, як зізнається Віра Вовк, чимало з написаного взято з її життя. Тож не дивно, що часом звучать ностальгійні нотки, а чимало оповідань мають трагічний фінал. Особливим болем позначені твори, які зачіпають історію України (легенда про Марію Богуславку, князя Ігоря), національну ідентичність, адже авторка зростала в німецькому середовищі і війна спіткала її у «ворожому» для її батьківщини таборі. Щось у цьому реалізмі є від Хуліо Кортасара і Ґабріеля Ґарсіа Маркеса, якась макабрична образність й неминучість кінця, зумовлена законом буття, постійною циклічністю існування.

 

Подібно до різнобарвних і строкатих карнавальних костюмів, оповідання так само не схожі між собою. Є тут замальовки до картин, біографії відомих митців (приміром, Мікеланджело) і музикантів (Паганіні) романтично-готичні історії в дусі Едґара По, є філософські новели зовсім герметичного змісту й ті, де переплітаються латиноамериканська й слов’янська міфології із християнством. У них – жага життя і пристрасть, любов, що межує з ненавистю, обов’язок і закон, який робить з бідного й беззахисного злочинця, а зі злодія – суддю, де янгольські крила розправляються лише крізь діри в подертій одежині, а з-під вельможного плаща видніються ратиці. І так само, як кожна маска на маскараді має свій образ, кожне оповідання розкриває життя свого героя. Неймовірні історії кохання, складні взаємини між чоловіком і жінкою, перетворені в сотні фемінних і маскулінних «я», що сповідаються читачеві. Утім, кожна сповідь – це смерть і воскресіння водночас, а кожен новий персонаж є лише одним із віддзеркалень автора й читача.

 

Усі оповідання дуже короткі й швидко змінюють одне одного, наче в шаленому ритмі самби. Крім того, до карнавального дійства можна приєднатися будь-де і в будь-який момент, тож зовсім не обов’язково читати всі історії по-порядку. Проте, йдучи на карнавал, не забудьте підготувати костюм: відкиньте блазнівський каптур і суддівську мантію, залиште осторонь блюзнірську посмішку… Адже найкраще для читання книжки Віри Вовк пасуватиме вбрання з відкритим серцем і широко розплющеними очима.

Наталя Трухіна