Місто здичавілих вантажівок

Володимир Васильєв Технік Великого Києва. – Київ: «Зелений пес». – 2005. – 508 с.




«Німого в лісі в нас нема нічого», – казала Мавка з «Лісової пісні» Лесі Українки, стверджуючи, що все має свою душу: ліси, ріки, дерева. Володимир Васильєв перефразовує цей вислів: «Німого в МІСТІ в нас нема нічого», – каже він. Навіть сучасна техніка в його романі – жива. Оповідь про секрети душі машин вийшла за рамки жанру драми-феєрії. Тепер це – міське фентезі про живі механізми у… столиці України, щоправда, не сьогодні, а через багато тисячоліть.

 

За цей час світ змінився майже невпізнавано. Київнедарма отримав епітет «Великий» – столиця поглинула всі інші українські міста й перетворилася на мегаполіс, що доходить до Чорного моря. Машини тут усе роблять самі, нібий не підкоряючись ніяким командам «згори»… Та й кому підкорятися? Людей у місті майже не залишилося: у метро живуть гноми, у Голосіївському парку – ельфи, а на Оболоні – вирги. Така собі гримуча суміш.

 

Жива техніка з’являється невідомо звідки та щезає невідомо куди. І щоб хоч сяк-так нею користуватися, потрібно її приручити. А найкращі майстри «приручення» полюють київськими трасами на здичавілі вантажівки та мотоцикли – професія почесна, хоч і дуже небезпечна. Великою пошаною користуються також техніки – спеціалісти з приборкання комп’ютерів та комп’ютерних мереж. Триває це вже дуже давно, і навіть ельфи, що живутьпо кілька тисячоліть, іншого на своєму віку не пригадують.

 

Вирг Вольво – а це один із найкращих мисливців на дикі автобуси та ще й радник загадкового Техніка Великого Києва – разом зі своєю великою командою зустріне багато перешкод на шляху до таємничого острова Крим (так, тепер це вже острів, шість тисяч років – це вам не жарти). У команді мирно співіснують представники різних рас – ну як тут не згадати толкінівське «Братство персня»! Однак прожиті цивілізацією тисячоліття дали про себе знати: ельфи та гноми озброєні вже не мечами та луками, як у часи боротьби за Середзем’я, а кольтами та ноутбуками. Та й відстані долають не пішки, а на приручених потягах і навіть броненосцях.

 

Але яким би «накрученим» не був сюжет, якими б карколомними не були преслідування, повороти шляху та пригоди, залишаються незмінними банальні, але все-таки вічні цінності – дружба, кохання, прагнення до поступу. Машини здобули душу, але не втратили її люди та інші «живі» – так узагальнено називаються в майбутньому понад десять рас, що проживають у Великому Києві.

 

Тому, коли вам хочеться  дізнатися, яка марка автобусів найкраще піддається прирученню, що мають на увазі гобліни, кажучи «шахнуш тодд», хто такі люди-лонгери (повірте, зовсім не ті, які регулярно вживають розрекламований сучасним ТV «Шалений апельсин»), – раджу почитати цю книгу. Може, колись доведеться зустріти в метро гнома, і тоді ви зможете з ним порозумітися – адже, якщо вірити «Техніку Великого Києва», спілкуються гноми звичайною німецькою мовою.

Анна Іванченко

Придбати книгу Володимира Васильєва «Технік Великого Києва» в інтернет-магазині ВсіКниги.