Без табу з Юрком Покальчуком

Юрко Покальчук Заборонені ігри. – Х.: Фоліо, 2005 р. – 222 с







Є на українському телебаченні така програма – «Без табу». Колись її вів Микола Вересень, тепер – Ольга Герасим`юк. Але після прочитання нової книжки Юрка Покальчука «Заборонені ігри» я несподівано для себе уявив саме цього письменника в ролі ведучого подібного ток-шоу. Хоча з досвіду особистого знайомства і спілкування з автором знаю, що він, хоча і часто бере участь у різних теле- та радіопрограмах виглядає у студії, як зараз кажуть, «неформатно». Ані сам Покальчук, ані його твори не вкладаються у жоден формат конвеєрного виробництва сучасного медіа-продукту.

 

Почати хоча б із того, що свої оповідання та повісті, які увійшли до знаменитої книги «Те, що на споді», Покальчук, за його власними словами, почав писати ще за радянськихчасів. Він принципово писав такі речі, які тоді не могли бути опубліковані, бо не відповідали нормам комуністичної моралі та не відстоювали соціалістичні цінності. Тепер, коли, здається, жодних заборон нема, бачимо зовсім протилежний ефект. Покальчук свідомо занурює своїх постійних читачів у світ, де втілюються найсміливіші еротичні фантазії (переважно – підліткові), але сучасна суспільна мораль від його книжок жодним чином не страждає. Бо те, що неодмінно б помітили в Україні радянській, Україна незалежна сприймає байдуже.

 

Сталося це тому, що сучасні медіа випередили красне письменство. Особливо в розвінчанні різних суспільних табу. Але тим і цінний Покальчук, що, усвідомлюючи це, уперто продовжує орати ниву заборонених тем. Власне, у його особистому рейтингу їх дві: політика і секс. Причому секс явно домінує.

 

Я більше ніж певен, що під час презентації своїх «Заборонених ігор»автор буде стверджувати: кожна історія, описана ним, правдива і справді відбулася на рідній йому Волині. Повість «Заборонені ігри» – розповідь про кохання тринадцятирічного циганчука, над яким тяжіє родинне прокляття, до своєї вчительки. За свою любов хлопчина розплачується строком ув’язнення. Цікава деталь: він сидить у Прилуцькій «зоні-малолітці» і оформлює літературний журнал. Як загальновідомо, сам Юрко Покальчук заснував і досі редагує такий журнал у реальному житті і також — на «зоні-малолітці». Хоча сама зона письменника у житті й оминула.

 

Оповідання «Хлопці від Катерини» – перенасичений сценами тотального злягання своєрідний переспів класичного «Коханця леді Чаттерлей». Чоловік Катерини повертається з фронту імпотентом, а вона – молода й гаряча, тому за обопільною домовленістю подружжя бере в квартиранти сільського парубка, учня фабрично-заводського училища. Ясно з якою метою… Повість «Безмежність» – ще один епізод визвольної боротьби на Волині в повоєнні роки, і волею автора на наших очах підлітки складають іспит на зрілість. Правда, цього разу не на статеву, а національно-патріотичну.

 

В епоху тотального телебачення може здатися, що все це вже не раз почуто. Але кілька тижнів тому я спостерігав дивну річ: якісь молоді люди, переважно – дівчата, ходили по книжковому базару на київській Петрівці від ятки до ятки і запитували, цитую буквально, «останню книгу Покальчука». Десь же вони про неї почули, навіть за повної відірваності українських медіа від українського книжкового життя. Коли я прочитав «Заборонені ігри», то відразу пригадав цей епізод. І відзначив – ті книголюби були ровесниками героїв Покальчука. Автор угадав свою аудиторію.

Андрій Кокотюха