Атілла – князь Київський

Іван Білик Меч Арея, – К.: Веселка, 2004. – 432 с.




Історія цього роману складна та не менш цікава, ніж він сам. Уперше виданий 1972 року, він одразу ж став, як тепер би сказали, бестселером. Однак радянська цензура заборонила його, вилучила з усіх бібліотечних фондів, а залишки накладу спалила, заклеймувавши «Меч Арея» як «ідейно хибний та ворожий» твір. Автора почали цькувати, вигнали з роботи, заборонили друкувати його твори. Та роман Івана Білика все одно став сенсацією  – його читали, передаючи з рук до рук. Саме з такого зачитаного до дірок примірника я вперше і познайомився з твором у 2000 році. Довго ходив під враженням, але придбати його не зміг навіть на знаменитій Петрівці.

 

Ідейна хибність та ворожість роману полягала у сміливій історичній гіпотезі автора. Піднявши й ретельно опрацювавши величезний історичний матеріал, Іван Білик стверджує, що літописні «гуни» – це слов’яни й безпосередні предки українців, а їхній легендарний цар Аттіла  – київський князь Богдан Гатило. Припущення Білика суперечило офіційній історичній доктрині Радянського Союзу про «спільну колиску трьох братніх народів» та «молодшість» українців у братній ієрархії. Письменник продовжив українську історію на цілих півтисячоліття, протягом якого давні українці (не важливо, як їх тоді називали – гуни, скіфи чи руси) були не просто повноцінними суб’єктами на світовій арені, а творцями світового порядку.

 

Стрімкий сюжет, захопливі пригоди героїв, цікаве героїчне і водночас драматичне життя київського володаря Богдана Гатила, що підкорив увесь континент. Перше кохання, перші сутички, бої, щира дружба, честь і патріотизм – перед читачем відбувається формування київського князя, чоловіка, воїна. Герої книжки живі, близькі й зрозумілі, а роман тримає в напрузі до останньої сторінки, а після несподіваної розв’язки руки ще довго відмовляються закривати книгу.

 

Автор майстерно і фахово відтворює старовинну епоху, занурює нас у загадковий і малознаний світ давньої України та Києва, і ми відчуваємо себе не простими спостерігачами, а повноправними учасниками подій V сторіччя, разом із князем проходячи його нелегкий шлях.

 

Вдало та зі знанням справи підібрана мова твору, просто класно використано багатство діалектизмів, органічно поєднаних з архаїзмами. Іван Білик створив неповторну мовну стихію давньої й невідомої України. Цікаві та доречні народні фразеологізми, давні граматичні форми: Спаси Біг(спасибі), чого сте хочете, сього ж дні, різень сала, в себе місто (замість себе) та інші мовні перли збагачують уявлення сучасного читача і допомагають йому поринути в староукраїнську епоху.

 

«Меч Арея» – одна з небагатьох книг, що через більш ніж тридцять років після написання втримує цікавість і приваблює нових читачів та дослідників, а багато з припущень автора знаходять наукові та археологічні підтвердження.

 

Свою гіпотезу у вигляді історичної розвідки без художніх вимислів автор виклав і обґрунтував поза романом в окремому розділі «Аксіоми недоведених традицій». Можна не погоджуватись і сперечатися з історичною концепцією Івана Білика. Та переглянути усталені стереотипи все ж корисно. А з «Мечем Арея» це і цікаво.

Руслан Солонець