Пробуджуючи генетичну пам’ять

Здається, за останні кілька років трипільська цивілізація не один раз, даруйте за каламбур,  переверталась у землі – але, попри весь пафос і офіціоз, це поняття досі не дискредитоване. Щоправда, словосполучення «трипільська культура», певно, починає викликати у більшості українців легке роздратування і насамперед асоціюється навіть не з Вікентієм Хвойкою, а з певними постатями українського політикуму. Але сама трипільська культура не перестає бути феноменом цивілізаційного процесу, скільки б разів про неї не говорилося.

 

Якщо ви хочете позбутися упередження щодо трипільської цивілізації, книга Наталії Бурдо – саме для вас. Це видання є чудовим балансом між науковим і популярним. Авторка, спираючись на плечі вчених мужів – своїх попередників (список джерел чесно наведено у кінці книги), усе-таки не просто компілює сказане раніше, а, пропустивши це все через призму свого сприйняття та досвіду, розгортає перед читачем обширну панораму. Якщо вам довелося бодай семестр повчитись у якомусь виші, то «Сакральний світ трипільської цивілізації» не стане для вас непідйомною книгою (попри свої чималенькі габарити – у дамську сумочку не поміститься, відразу видно – солідне видання): усе викладено цілком логічно, простежити за ходом думки неважко – та й просто цікаво.

 

Авторка у передмові зізнається, що писала цю книгу так, як переповідала б її своїм дітям, і цю розповідь унаочнюють численні кольорові ілюстрації. Викладений матеріал структуровано дуже гарно – відчувається, що дослідниця не один рік займалася розкопками, тому чудово уявляє те, про що пише. Утім, саме тому вона не претендує на істину в останній інстанції і закликає читача до подальшого пошуку у цій царині. Більш того, подає у кінці книги список місць, які непогано було би відвідати, та словник термінів (до речі – він теж дуже наочний, ілюстрований).

 

Шкода, звичайно, що певна поетичність тексту трішки нівелюється браком гарної коректури – деякі ляпи є просто ганебними. Але ці коректорські помилки не применшують колосальної роботи авторки, яка відчувається у кожному рядку.

 

Авторка з притаманним їй відчуттям рівноваги переконливо доводить: «стверджувати, що трипільська культура не причетна до історії українського народу, так само безглуздо, як і вважати трипільців прадавніми українцями». Всі 296 сторінок вас не залишатиме відчуття чогось до болю рідного – і водночас незвичного. Будьте певні: по прочитанні генетична пам’ять ще довго не замовкатиме в вас (хоча з часів енеоліту минула вже не одна тисяча років) – адже йдеться про базові уявлення, заховані у сучасній людині глибоко-глибоко. А саме – про сакральне. Бо хоча людство винайшло комп’ютер і мобільний зв’язок, ніхто не відмінив місяць, таїнство народження і людську слабкість…

 

Надія Діброва