Вікно у пекло

Мойсей Фішбейн. Ранній рай. — К: Факт, 2006. — 520 с.

На перший погляд, це звичайнісінька збірка поезій із невеликими вкрапленнями прози та афоризмів. Насправді ж усе набагато глибше. «Ранній рай» Мойсея Фішбейна, не найзнаменитішого (а часто і зовсім незнаного) українського поета, важко назвати просто книгою. Це, радше, вікно в інший вимір — світ, який сучасна читаюча громадськість у більшості своїй ані пригадати, ані зрозуміти без таких вікон неспроможна. У ньому і щасливе життя під час радісної побудови комунізму, і гнилий імперіалізм, який відкривається після від’їзду з «радянського раю», і повернення на Батьківщину, яке чомусь не стає радісним.

 

Найунікальніше в збірці Фішбейна те, що не тільки минулі часи в ній описуються (як це притаманно вихідцям з тієї епохи), але і сьогодення подається крізь призму пережитого автором досвіду. Зазирання в цей світ через вікно Мойсея Фішбейна особливе ще й тим, що це не погляд стороннього спостерігача, і навіть не погляд зсередини. Усе, про що він пише у своїй книзі, спочатку проходило крізь серце і душу, і тільки потім перетворювалося на чорні знаки на білому папері…

 

«Ранній Рай» поділено на сім розділів. Називати якийсь із них таким, що домінує і визначає атмосферу усієї збірки, було б неправильно. Бо кожен із них — унікальний і відкриває читачеві все нові й нові таланти автора. Назва першого — «Поезії» — говорить сама про себе. Тут зібрано вірші, написані автором і в 60‑70‑х роках минулого століття, і зовсім свіжі. Читаючи їх, цілком погоджуєшся з Іваном Дзюбою, який вважає, що творчість Фішбейна має не кількісні, а якісні показники, — його вірші зовсім не такі, яких очікуєш від немолодого класика. Замість нуднувато-пафосних рим — поезія із живою мовою, унікальною авторською манерою й, що дуже важливо, із абсолютно не законсервовано-заплесневілим, а справді актуальним сенсом.

 

Здається, що не зовсім своє місце займає розділ «Дивний сад»: поезії для дітей були б набагато органічнішими в окремому виданні з яскравими ілюстраціями. Історії про вужиків, півників, їжачків та іншу живність у грубому томі навряд чи матимуть попит.

 

Тексти ж, зібрані в «Аб-сурдокамері», поезією не назвеш. Це, швидше, лінгвістичні ігри, які можуть у простих і звичних словах відкривати новий сенс. Наприклад, поховання в Кремлівському мурі» у Фішбейна має такий вигляд: «Цегл-и-на. Це гли-ина. Це ка-а‑мінь. ЦК. Амінь».

 

А ось розділ «Переклади» характеризувати нелегко, адже щоб порівнювати тексти Фішбейна з німецькими, французькими, італійськими та іншими оригіналами, треба всі ці мови знати. Так само краще відмовитися від коментування «Аферизмів» — зібрання занадто заполітизованих висловів.

 

На особливу увагу заслуговують розділи «Проза» та «Есеї». Тим щасливчикам, які пропустили період радянської влади, бажано їх прочитання. А тим, хто й досі з ностальгією згадує неіснуючу країну, треба прочитати в обов’язковому порядку — щоб пригадати, як воно було насправді.

 

І ще одній верстві населення читанням «Раннього раю» треба замінювати вечірній перегляд телевізора — різноманітним ксено- та юдофобам. Тільки божевільні зможуть доводити «прадавню ворожнечу українського та єврейського народів» після читання книги українського поета єврейського походження.

 

Євген Боженко