Документальний фільм на папері

Любомир Госейко. Історія українського кінематографа 1896 — 1995. – К.: КІNO-КОЛО, 2005. – 464 с.

Завдяки документальному кіно ми маємо унікальну можливість потрапити в минуле. Коли дивишся неігрові фільми, здається, що гортаєш сторінки історії. А яка історія зацікавлює по-справжньому? Звичайно, та, яка якісно викладається і стосується тієї країни, у якій живеш.

 

Любомир Госейко подарував читачам і глядачам книгу-сценарій для розкішного документального фільму, що ввібрав у себе час, близький до цілого століття. Його «Історія українського кінематографа» – то картина без субтитрів, у якій акторами є люди цієї професії, а сюжет ─ становлення українського кіно.

 

Живучи й працюючи у Франції, пан Любомир має українське коріння, тому говорить про себе так: “За походженням я француз, душею – українець, а серце в мене кінематографічне”. Результати свого заглиблення в історію українського кіно автор спершу видав французькою, а минулого року втішив зацікавлених перекладом українською. Госейко поділився болем, радістю і надією як з українцями, так і з європейцями, віддаючи належне всім тим, хто творив, творить і творитиме наше кіно, а разом і Україну.

 

Книга дослідника – це хронопис українського кінематографа 1896 – 1995 років. Завод «Свема» у Шостці й перша кольорова плівка. Періодика молодого кіно і славнозвісний часопис радянських часів «Новини кіноекрана». Відкриття в Інституті Івана Карпенка-Карого факультету кінематографії. З’їзд кінематографістів СРСР, що поклав початок руйнуванню українського кіно. Фільм В. Шевченка «Чорнобиль. Хроніка важких тижнів», після якого режисер помирає від передозування радіації. Націоналізація кіностудії ім. О.Довженка, розквіт анімаційного кіно… Усі ці знакові кадри українського кінематографа у праці Госейка не містить кон’юнктурних замовчувань, ідеологічних та політичних спотворень, що було властиво радянським кінознавцям.

 

Фотографії, що ілюструють роботу над фільмами, збагачують книгу і, як кінохроніка, ще більше наближають її до документального кіно. Письмо автора межує з операторською вправністю впіймати найголовніший ракурс. Переосмислюючи події, Госейко поміж рядками виказує своє знання того, що український творець уміє вистояти, утримати удар і дати поштовх митцям інших націй.

 

Любомир Госейко ставив собі за мету розказати про найголовніше, магістральне в становленні нашого кіно. Однак дещо все-таки залишилося поза поглядом дослідника, зокрема історія кінопроб, оформлення павільйонів та сценічних майданчиків.

 

Неможливо не відзначити і перекладацької вправності видавців. Використання своєрідного правопису (так званого “проєкту”) вносить в український варіант праці Госейка певний колорит. А той факт, що над перекладом працював і сам автор разом зі Станіславом Довганюком, додає “Історії…” точності та відповідності французькому оригіналу.

 

На жаль, нині українці знають замало про існування сотень фільмів українських кінорежисерів, про неодноразову участь багатьох із них у міжнародних кінофестивалях. Але монографія Любомира Госейка «Історія українського кінематографа» спроможна прояснити усі білі плями історії нашого кіно. Більше того, сама може стати неабияким документальним фільмом про українське кіномистецтво.

 

Лілія Бондарчук

  • SS.

    Цій книжці співають осанну ще до її виходу укр-ю. Цікаво, а вона десь продається? Бо на сайті кіно-кола, де її начебто можна купити, не відповіли ані зараз, ані роком раніше, коли ще видавався журнал.

  • SS.

    Пані Ліліє (яка Бондарчук), це ж було питання до вас. Десь же ви цю книжку для рецензії взяли. Може і для мене там є? 🙂