Повернення доктора Леонардо

Майк Йогансен. Вибрані твори / Упоряд. Ростислав Мельників. – 2-ге вид., доповнене. – К.: Смолоскип, 2009. – 768 с. – (Серія «Розстріляне відродження»).

Півроку тому професорка, яка читала нам лекції з української прози ХХ століття, обіцяла накинути по одному балу кожному, хто на іспиті не затнеться, вимовляючи по пам’яті назву однієї з повістей Майка Йогансена – «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію». Не затнулися? Вітаю, вважайте, маєте один бал.

 

Правду кажучи, ця книжка вибраного – справдешнє свято для тих, хто бодай трохи знайомий з українським модернізмом 20-х років минулого століття. Адже попереднє видання творів Йогансена побачило світ аж вісім років тому в тому ж самому «Смолоскипі», і сьогодні його годі було знайти навіть у видавництві. До оновленого «вибраного» цього разу увійшли не лише оповідання й повісті Майка (зокрема, вже згадана «Подорож…», а також перший український бестселер – «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших»), його теоретичний доробок (знамениті «Елементарні закони версифікації» і «Як будується оповідання. Аналіз прозових зразків»), але й майже раритетна на сьогодні добірка поезій із різних книг, тепер практично недоступних широкому читачеві. Крім того, упорядник Ростислав Мельників вирішив долучити до другого видання деякі критичні відгуки на творчість Йогансена, матеріали й документи, спогади й докладну бібліографію, що стане в пригоді таким, як я, студентам-філологам.

 

Чим же цікава творчість цієї, за висловом Ростислава Мельниківа, «людини з химерним найменням», спитаєте ви. Найперше – іронією, всюдисущою блискучою іронією, що перетворює навіть читання теоретичних доробків автора в дотепну гру. Звісно, ви цілком можете сприймати його «посібник» для «професійного» письменника «Як писати оповідання…» за чисту монету, однак повірте: від процесу читання можна отримати значно більше задоволення, знаючи, що Майк – відомий жартівник і неперевершений містифікатор, а крім того, ще й дбайливий формаліст і футурист! А тому кожен його текст – несподіванка для читача, бо ж письменник повсякчас водить свого читача за носа, підсовуючи йому то фіктивного автора, то фіктивних персонажів, то, врешті-решт, фіктивну теорію. От, скажімо, читаєте ви чудову історію про ученого доктора Леонардо і його прекрасну майбутню коханку Альчесту. Із пристрастю, авантюрами, погонями й стріляниною, зі справжнісіньким Доном Хозе Перейра… Аж раптом розумієте, що книжка зовсім не про те, як прекрасна майбутня коханка з усіх сил намагається стати теперішньою, а про… Хоча ні, не псуватиму вам насолоду від тексту, ліпше дочитайте до останньої сторінки або ж відкрийте будь-яку теоретичну статтю про український аванґард: річ у тім, що саме цей текст Йогансена разом із кількома іншими експериментальними романами безсоромно зруйнував традиційну романну схему. Утім, як на мене, традиційному романові це пішло тільки на користь. Як гадаєте?

 

Христя Нечитайко

  • Dharias

    Йогансен дуже й дуже крутий. Дивно, чому він настільки маловідомий.