Поради від пророка

Халіл Жибран. Пророк. / Пер. з англ. О. Гладкий. – Л.: Свічадо, 2005. – 88 с.

Про що б ви подумали, побачивши книжку з назвою “Пророк”, якщо поряд стоїть прізвище автора – Халіл Жибран? Може, “Це твір якогось арабського письменника, життєпис засновника ісламу…”

 

Я теж була так подумала. Тому, коли розгорнула книжку, на мене чекала низка несподіванок. По-перше, Халіл Жибран (Kahlil Gibran), попри прізвище, що вводить в оману європейське вухо, – митець американський, а не арабський. По-друге, корені його не мусульманські – він народився в родині християн-маронітів із Лівану. По-третє, він не “якийсь”, а всесвітньо відомий письменник, художник і мислитель першої половини ХХ ст. Його твори перекладено десятками мов, просто в Україні через відсутність перекладів творчість Жибрана досі була невідома.

 

Нарешті, наприкінці 2005 року видавництво “Свічадо” презентувало український переклад поеми “Пророк” (“The Prophet”,1923), найвідомішого твору митця. Можна по-різному ставитися до перекладацьких експериментів цього львівського видавництва, що вже кілька років послідовно працює за неприйнятим “Проєктом українського правопису” 1999 р. Проте саме завдяки “Свічаду” маємо змогу довідатися, чому вже понад сім десятиліть у всьому світі перевидають цю книжку величезними накладами, й вона не лежить на полицях, а легко знаходить собі читача.

 

Написано “Пророка” верлібром. Із одного боку, це цілком зрозуміло: 1920-ті роки – розквіт американської модерної поезії. Проте Жибран відштовхується не від творчих експериментів Е. Паунда та Т.С. Еліота. Витоки його поетики – біблійні, давньосемітські й арабські літературні традиції.

 

“Пророк” – це притча, навіть парабола: є Місто, є Море, є люди, а серед них – Пророк; Пророк геть байдужий мешканцям Міста, у яких вдосталь власних щоденних клопотів, аби зважати на нього; але, коли припливає корабель забрати його в омріяну далину, мешканці згадують, що серед них є Пророк, і всією громадою йдуть попросити мудрої поради. Пророк відповідає на їхні запитання, перш ніж залишити рідне Місто назавжди.

 

Проте притчевий сюжет – лише обрамлення твору, що надає йому цілісності. Головна складова поеми – промови Пророка, які лунають у відповідь на запитання мешканців Міста. Кожен запитує про своє: юнак – про дружбу, вчитель – про навчання, поет – про красу, жриця – про молитву, та відповідь звучить для всіх, бо через Пророка промовляє вічність.

 

Книга буде цікавою й поціновувачам модерної поезії, і тим, хто цікавиться поступом американської літератури чи проблемами мультикультуралізму, й шанувальникам популярної філософії в стилі Коельо (напевне, саме для цієї читацької когорти видавці подбали про зручний кишеньковий формат видання), і колекціонерам мудрих афористичних висловів.

Поему Жибрана можна читати безліч разів, відкривати на будь-якій сторінці, при цьому кожен її фрагмент може жити як самостійний твір і водночас давати повне уявлення про ціле. У світовій літературі не так уже й багато таких книг. Тож добре, що нарешті український читач і собі може долучитися до спільноти Міста, щоб вислухати мудрі слова Пророка.

 

Зоя Жук