Каталог сексуальних збочень

Чак Палагнюк. Снаф: Роман / Пер. з англ. Вікторії Наріжної. – Харків: Фоліо, 2009. – 286 с.

Уявляю собі шановного професора психоаналізу, який читає чергову книжечку Чака Палагнюка і плаче. Від радості! Мовляв, нарешті, нарешті, хоча б через два століття я отримав справжнє підтвердження мого вчення! Адже «Снаф» – не більше, ніж ілюстрація до однієї з тез фройдизму, а саме – тієї, в якій ідеться про неймовірно сильний сексуальний потяг чоловіка до своєї матері, себто про матір як недосяжну «ідеальну коханку». Хоча, можливо, я звикла просто занадто доскіпуватися до текстів, і в цій книжці «вищого смислу» хоч греблю гати? Побачимо.

 

Палагнюк і цього разу не зраджує своїй манері зображувати найогидніші шматки людського життя, викривати перед читачами найбрудніші таємниці мовбито ідеальних американців. Перед нами – маніяки «на будь-який смак», своєрідний кишеньковий каталог сексуальних збочень.

 

Центральним персонажем «Снафа» є порнозірка Кессі Райт, яка на схилі своєї кар’єри вирішує встановити світовий рекорд, переспавши з шістьомастами чоловіками (це мала би стати її остання робота в кіно – фільм із назвою «Третя світова повія: повія, яка покладе край усім повіям»). Біда в тім, що в процесі зйомок Кессі може померти, і тоді зйомки «Третьої світової повії» перетворяться на «снаф» – термін, яким у кіно називають сцени зі справжніми вбивствами в кадрі. Однак багато років тому порнозірка народила дитину, і виявляється, що вся затія із «порнорекордом» призначена тільки заради того, щоб зробити дитину багатою. Ось так, трохи банально, Палагнюк закручує аж дві інтриги: по-перше, хто є справжньою дитиною Кессі, а по-друге, чи стануть усе-таки зйомки «снафом»?

 

Чесно кажучи, особисто для мене як не надто великого поціновувача творчості «геніального» Чака, роман є звичайнісінькою жорсткою «порнушкою» з кількома цікавими сюжетними ходами, яка все ж багато в чому програє порівняно з попередніми книжками цього ж автора. І єдине, що цю «порнушку» виправдовує, – наскрізна авторська іронія, ба навіть яскраво виражений сарказм, що робить із розповіді пародію. Пародію на штампи порнографії й масової культури, які перетворили секс на механізований процес, цілковито позбавлений інтимності й чуттєвості. Повірте, читати ЦЕ справді гидко, і таким чином роман має абсолютно відбивати американським читачам бажання зніматися в порнофільмах. От тільки чи є ця проблема аж такою актуальною для українського читача – вирішуйте самі.

 

Однак і з усвідомленням усієї пародійності тексту «Снаф» не стає «естетично привабливішим». І тому, з усією повагою до перекладачки Вікторії Наріжної, яка зробила книжку хоча б місцями дотепною, для мене новий роман Палагнюка – не зовсім те зі «світового фонду» літератури, що слід перекладати найпершим. Адже, якщо прибрати звідти натяки на фройдизм і відвічну ідею смерті як вічного народження, лишається саме жорстке порно. Навіть не секс, і тим паче не еротика. Липке, брудне, смердюче, як і «кімната очікування» в самому романі, порно.

 

Ольга Купріян