ПРО УКРАЇНСЬКУ ІСТОРІЮ — БЕЗ ПАФОСУ

А. Криштальський. Чорноморець, матінко. – Луцьк: «Терен». – 2004. – 228 с.

Дотепер в українському культурному просторі немає більш програшної, невдячної та не реалізованої до кінця теми, ніж повоєнні визвольні змагання на території Західної України. Спогади вояків УПА, котрим вдалося вціліти й перебратися за кордон під натиском регулярних частин радянської армії, виходили друком у діаспорі й відразу зараховувалися до антирадянської літератури, бо війська Червоної Армії визначалися в них як окупаційні. Замість того український читач і глядач отримував книги й фільми про боротьбу НКВС із «бандерівцями».

 

Ясна річ, останні подавалися як люті вороги. Але ані антирадянські мемуари вояків УПА, ані офіційна пропаганда в Союзі не змогли витворити на базі цього неоднозначного історичного матеріалу чогось справді вартісного та об`єктивного.

 

Тому молодий автор із Луцька Андрій Кришталь­ський вирішив не брати на себе аж надто багато й не творити масштабного історичного полотна. Натомість, звертаючись до теми українських визвольних змагань наприкінці 40–х років минулого століття на Волині, він обрав форму гостросюжетного військово-пригодницького роману. І не марно: прозовий дебют вчорашнього поета вийшов нехай не надто вибуховим, зате досить читабельним. Українські повстанці практично не говорять палких пафосних промов про долю України. Натомість беруть автомати до рук і починають перестрілку з енкаведистами. Ті, у свою чергу, намагаються розкласти український рух опору зсередини, засилаючи своїх агентів до повстанських лав та перевербовуючи вчорашніх патріотів.

 

Головний герой роману – невловимий боївкар Сянько на прізвисько Чорноморець. Його ловлять, а він щоразу вислизає з пасток досвідчених агентів НКВС. Товариші по зброї ставляться до Чорноморця неоднозначно: хтось щиро ним захоплюється, хтось вважає подвійним агентом, хтось – самовпевненим нахабою, якого можна використати з політичною метою. Сам Сянько не в захваті від поведінки керівників руху опору: «Багато, дуже багато щирих, порядних людей, які тепер один одного продають. Малодушно, плазуючи, вимолюючи порятунок».

 

Законів жанру автор дотримується: боятися тре­ба не явного ворога, а зрадника, котрий зачаївся серед своїх. Коли невловимий Чорноморець таки потрапляє до рук більшовиків, досвідчений читач подумки прощається з ним: адже українські автори в подібних випадках не лишають героїв серед живих, аби яскраво засвідчити їхнюжертовність. Криштальский і тут дотримується жанрових вимог – перед нами не історичні хроніки, а насамперед пригодницький роман. Тому на останніх сторінках дівчина Сонька спритно й зухвало відбиває коханого Сянька в чекістів. Вони тікають у ліси. Боротьба триває.

 

Подібним підходом до справді небезпечної й невдячної теми автор робить, може, навіть сам того не усвідомлюючи, невеликий крок, котрий відділяє суто регіональну літературу від творів, що можуть зацікавити формою та змістом читачів із інших регіонів. Я чомусь переконаний: популярний роман, де на першому місці дія і який легко читати, швидше спонукає до більш ґрунтовних читацьких роздумів про наші визвольні змагання, аніж чергова пафосна агітка на цю ж тему.

 

Андрій КОКОТЮХА