Миттєвості з життя країни

Клара Гудзик. Апокрифи. ─ К.: День, 2005. ─ 448 с.

Чи знаєте, як нанизуються горобинові та калинові намиста? А як мережаться необроблені коралі? Чи то – як заплітається мозаїка зі смальти? Або як ткаля творить строкате полотно?

 

 

Гортаючи сторінки „Апокрифів Клари Гудзик”, набуваєш подібного знання. Дивуєшся, як із ось тільки-но – козубка ягід – і вже маєш мистецький витвір, коштовний не дорогоцінністю матеріалу, а вкладеним туди почуттям.

 

Тож мозаїка. Безперечно, палкий прихильник газети “День” впізнає фрагменти тієї  мозаїки. Нарешті  читач отримує щасливу нагоду побачити полотно цілим. Адже творчий доробок авторки занонсованої книги, опинившись під спільною палітуркою, сприймається по-новому. Сама ж авторка стверджує, що вони „віддзеркалюють миттєвості суспільного життя країни і аж ніяк не претендують на щось більше”.

 

Кожен розділ запропонованої читачу книги кладе на полотно нові мазки, додає нові відтінки, прописує й увиразнює лінії. І ти починаєш зовсім інакше дивитися на доволі  звичні й давно осмислені фрагменти суспільного життя.

 

Наприклад, коли йдеться про „Справи церковні на зламі” – не шукайте дидактики чи настанов. Натомість знайдете відчуття та роздуми людини, якій небайдуже, що відбувається з нами й поміж нас, яка роздумує над історією церкви й шукає шляхів порозуміння між конфесіями, уникаючи данини актуальності теми, а проживаючи проблему в собі.

 

„Суспільна мозаїка” – вона „не піддається систематизації”, вона вражає розмаїттям – від вуличних замальовок, роздумів про владу, спогадів із минулого та надій на майбутнє аж до історії про сімдесятирічних Отелло та Дездемону. Авторку щиро й непідробно цікавлять люди, їхнє життя, їхні щоденні турботи. А коли щось небайдуже, щось хвилює – хочеться поділитися. І оскільки читач для Клари Гудзик – співрозмовник найбажаніший, то маємо нагоду поміркувати з нею разом або  просто уважніше придивитися.

 

Далі – „Погляд назад – миттєвості історії” – ретроспекція з проекцією у майбутнє. Потому – „Кілька портретних етюдів”, галерея, що представляє портрети видатних особистостей. Вони вирізняються найважливішими людськими якостями ─ хоробрістю, талантом, розумом, освіченістю, шляхетністю. Потім читача запрошують у подорож Карпатами, Софіївкою, Кримом ─ саме „Вітер далеких і близьких мандрів” дарує можливість побачити їх іншими очима. А ось „Пори року” – незбагненна музика легко переплетених слів, у якій  виразно чується шепотіння листя, реально відлунюють кроки людей, розчинених у весні, літі, осені, зимі. Наостанок “Байки газети “День”, мовлені гострим словом і таким же пером писані, ─ насмішкувате погойдування, іронія-сатира.

 

Як же народжуються подібні тексти? Хто знає? Так заплітають солому, так приборкують лозу… Зрештою, так плетуть коси ─ невмолима логіка наступного кроку, відчуття „такмаєбутності”. І – спокійна втішеність, що вийшло, як задумувалося. Що так лягла дорога, якою може пройти кожен, хто візьме до рук „Апокрифи Клари Гудзик”.

 

Марина Брацило