Первинне накопичення

Сергій Жадан Капітал. — Х.: Фоліо, 2006. — 797 с.

Унікальна пропозиція від «Фо­ліо»! Сергій Жадан в економній упаковці! Навіщо платити більше? Стільки Жадана водночас ви ще не бачили!
Або ні, краще так: ця книга молодого українського письменника Сергія Жадана є віхою на його тернистому творчому шляху і небуденним внеском до скарбниці вітчизняної літератури…
Гм… Третя спроба. Власне, щоб рецензувати цю книжку, читати її зовсім не обов’язково. Усе це вже читане безліч разів, починаючи з першого смолоскипівського «Цитатника» й закінчуючи «Гімном демократичної молоді» (бісові наголоси!)
Це майже повне зібрання прози й поезії Жадана. Старі й досвідчені шанувальники втішаться, бо на те вони й старі та досвідчені, юне ж покоління має нагоду намацально познайомитися із Сергієвим творчим доробком. Добре подумали? Тоді знайомтеся!

Підхід до оформлення книги передбачуваний: на обкладинках попередніх видань «Фоліо» були Мао Цзедун і Леонід Брежнєв, тепер це серп і молот. Представник, як він сам каже, останнього радянського покоління, Жадан переважно пише про УРСР — країну, в якій народився, виріс і мешкає з невеликими перервами й досі.
Перебудова, розвал «совка», Європа — та, що за межами УРСР, — епоха первинного накопичення капіталу, петеу, соціалістичний побут і горілка, цінність якої полягає не в якості і, тим більше, не в кількості. Позачасова Україна.
Кажуть, Жадан тепер бере тайм-аут. Мовляв, один період його творчості закінчився, а нова проза, яка колись з’явиться, буде разюче відмінною. Дозволю собі засумніватися, що аж так. Досі всі прозові речі Жадана можна було читати як один великий текст; іноді перехід від одного твору до іншого був майже невідчутним. Наскрізні теми, типові флеш-беки, типова закоріненість. А ще надто відчутна присутність особистості самого Сергія, хай би ким він був — чи то ліричним героєм, чи третьою особою, від якої ведеться оповідь. Суперечлива риса, як на прозу, хоча…
Останнім часом історії, які розповідає Сергій, стали більш рафінованими і сюжетними. Втім, теми й герої не так щоб і змінилися. Власне, перевага таких видань, як «Капітал», у тому, що можна легко простежити розвиток стилю письменника. Скажімо, коли я ще переживав період статевого й інтелектуального дозрівання, вчителька української мови та літератури, загалом прогресивна пані, сказала, щоб ми, школярі, знайшли вірш якогось молодого українського поета, вивчили його і привселюдно розповіли. Тоді була середина дев’яностих, і мені чомусь не йшлося ні про яку поезію. Але я таки пішов до бібліотеки. «За хвилину до того, як випаде дощ» надибав у одному з товстих літературних журналів. Вірш вивчив, ім’я автора про всяк випадок переписав, п’ятірку, здається, отримав. Тоді ще Жадан писав римовану поезію.
У «Капіталі» немає тільки двох збірок: відсутні «Біг-Мак» та «Історія культури початку століття». Певне, щось там із авторськими правами. Чи вирішили, що фоліант і без того виходить грубенький.
Але менше з тим, ось вони, жаданівські персонажі. Тепер вони всі опинилися під одною палітуркою: Іоанн Клімакс і Богдан-Ігор, Бен Ладен і Тарас Григорович, брати Лихуї та Білл із Монікою. Сподіваюся, вони помиряться.

Олесь Корж