Гліцериново-молочні декорації

О. Кришталева Гліцеринова пані. Кров з молоком. – Львів: ПП «Сорока Т.Б.», 2009. – 41+49 с.







Двостороння збірка оповідань "Гліцеринова пані" / "Кров з молоком" пронизана тим духом, що його прихильник патриархату назвав би жіночим, а соціаліст – дрібнобуржуазним. Це проза, написана двома жінками про двох жінок, про їхніх чоловіків, про картаті пледи, цигарки, комашок, зимові міста, фотографування, подорожі та решту життєвих декорацій. Чоловіків ми включили до цього переліку не з псевдофеміністичних міркувань: для ліричних героїнь оповідань це насправді такі ж елементи побуту та проведення часу, як і все решта. Ці жінки не працюють, чи то про їхню працю ми нічого не знаємо, вони не виховують дітей, не цікавляться мистецтвом чи спортом – вони живуть сьогоднішнім днем і сьогоднішніми життєвими утіхами. Принаймні саме ці моменти спіймані й викладені на папері.

 

“Гліцеринову пані” і “Кров з молоком” варто читати взимку, сидячи у кріслі-гойдалці, загорнувшися у плед та підставивши теплу від комина ноги (на ногах обов’язково мають бути капці із заячими вушками). Коли не хочеться працювати. Коли задля контрасту за вікнами свище завірюха. В такий момент час зупиняється, лишається тільки комфортний декоративний простір навколо. І в такому стані можна пробути нескінченно довго, доки щось принципово нове і емоційно насичене не вирве із цього солодкого, пахучого, масного зимового заціпеніння. Така собі казка про Снігову Королеву, тільки адаптована: не про дітей, а про дорослих жінок. А й справді, для чого за щось боротися, якщо можна просто так собі якось жити, не ставлячи перед собою жодних надреальних завдань, не примушуючи відчувати залежність від себе ні дорослих людей, ні власних дітей, ні хатніх тваринок.

 

Перспектива, в принципі, специфічна. Проте було би неправильно такий здоровий егоїзм засуджувати. По-своєму, це навіть відповідально, та й, зрештою, ми говоримо не про етику, а про літературу, яка зовсім не конче мусить бути коректною і повчальною. Можливо, жити у такому декоративному світі було би не надто весело, та час від часу туди спускатися – нормальна природня реакція жінки, до якої соціум повсякчас виставляє великі, а то й завеликі вимоги. Прочитати “Гліцеринову пані” і “Кров з молоком” – означає з’їздити на такий собі емоційний курорт. Власне, якщо ви хотіли би розслабитися і принаймні на деякий час скинути із себе тягар повсякденних проблем, ця позитивна і приємна книжка вам дуже допоможе. З неї чітко видно, в якому напрямку розслаблятися. Та не забувайте повернутися назад – у реальному світі на вас чекають. Не лише проблеми і випробування (хоча у вас, безумовно, з’являться нові сили на їх подолання), а й нові емоції, переживання, цікавинки та веселощі. А в гліцериново-молочних декораціях, хай хоч як там добре, почуттю гумору немає де взятися, зате є куди дітися.

Ганна Гриценко