Демократичне бомбардування

Жан-Франсуа Ревель Відживлення демократії. — К.: Критика, 2005. — 592 с.




Є два шляхи дурити себе. Перший — нічим не цікавитися й жити в полоні загальносуспільних стереотипів. Другий — логічно обґрунтувати власну дурість і жити, задовольнившись нею. До того ж, обґрунтувати це потрібно досконало, щоб жоден собака не підкрався ззаду й не вдарив тебе якимось важким аргументом по голові, коли ти не готовий до цього.

 

Ще зовсім недавно я сам дурив себе різними байками, вигаданими Едіком Лімоновим та Дмитром Корчинським, щодо поняття демократії та ролі США в побудові нового світового порядку (обійдемося без евфемізмів типу «демократичного світу»). Після Помаранчевої революції ці нав’язані стереотипи серйозно захиталися. А після відсидки у «найдемократичнішій» буцегарні Білорусі за участь в опозиційному мітингу поняття демократії набуло для мене зовсім іншого — набагато ціннішого— значення. Тому я не без цікавості взяв до рук книгу французького філософа, правого ліберала Жана-Франсуа Ревеля «Відживлення демократії». Задекларована мета цієї праці— пояснити, чим демократія хороша і як треба боротися з тоталітаризмом. Однак при читанні незабаром приходить зрозуміння, що Ревель належить до другої згаданої категорії людей і намагається сам себе обдурити, заводячи у бездонні глибини софізму, оперуючи неймовірними історичними припущеннями.

 

Книга — безвідносно до цього суб’єктивного враження — написана й перекладена досить добре й зрозуміло, принаймні для тих, хто цікавиться глобалізаційними процесами у світі. Але якщо від споглядання штурму американськими гелікоптерами в’єтнамського села й бомбардування літаками Б52 «поганих» сербів у вас не масніють від задоволення очі, то, очевидно, книга викличе досить сильний внутрішній спротив. По-перше, переваги так званої ліберальної демократії в книзі апріорі визнаються найбільшою цінністю, яку тільки вигадало людство. По-друге, більшість проблем, на думку Ревеля, можна вирішити жорсткою позицією — тими самими бомбардуваннями та штурмами. Проте якщо пріоритетність демократії після Помаранчевої революції в Україні також вважається чимось наперед визначеним, то в тоталітарних країнах, де всі ЗМІ показують тільки те, чого хоче влада, переваги демократії досі сумнівні. Якщо постійно «промивати мізки» населенню, що демократія — це кепська форма правління, що народу потрібна лише «сильна рука», то жодні танкові атаки разом з Б52 не зможуть змінити цей стереотип іззовні.

 

У книзі багато йдеться про пост­радянські країни, а ще більше — про стосунки тоталітарного СРСР і демократичного Заходу, причому автор звинувачує всіх підряд в опосередкованій підтримці радянської влади. Виправдовує лише Штати, які нібито ніколи таких помилок не робили. Адже, на думку Ревеля, найкращою «співпрацею» з тоталітарними країнами є пряме політичне та військове протистоя­ння.

 

Найбільша користь від «Відживлення демократії» — це шанс нарешті зрозуміти, які думки виникають у голові Джоржа Буша-молодшого, коли він посилає свої війська у найвіддаленіші куточки планети. А найбільша небезпека — отримати кілька аргументів, щоб далі продовжувати дурити себе відносно позицій демократичних країн, підкріплених авіаносцями, танковими дивізіями й морськими піхотинцями…

Павло Салига