Вінні-Пух оселяється в українських домівках

Александр А. Мілн Вінні-Пух і всі-всі-всі / Пер. з англ.. І. Ільїна, О. Кальніченка та І. Хмельницької. – Х.: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2007. – 256 с.

Жили собі на світі Вінні-Пух, поросятко Паця, Віслючок Іа, Кенга з Ру, Тигра та ще кілька іграшок у лісі, що знаходився поблизу будинку, де мешкав хлопчик Кристофер Робін з татком і, звісно, мамою (хоча про неї в книзі згадується лише в посвяті). Зі звірятами відбувалися різні пригоди, Кристофер Робін теж частенько брав у них участь: виручав із халепи друзів, приймав відповідальні рішення та влаштовував вечірки для вшанування. А тато про все це оповідав. І от якось одного чудово дня всі вони взяли та й помандрували до України, де й вийшли ошатним виданням, що безумовно стане найулюбленішою книгою багатьох малюків.

І хоча знайти дитину чи дорослого, незнайомого з іменами головних героїв «Вінні-Пуха», у нашій країні важко, все ж ця книга пропонує дещо особливе. Не спрощений образ Ведмедика, експлуатований у численних диснеївських варіаціях. І не кумедного товстунця, який бурмоче голосом Євгена Леонова віршики у радянських мультфільмах. Навіть не переказ Бориса Заходера, так добре знаний старшими читачами. Видання «Клубу Сімейного Дозвілля» пропонує нам перший український переклад класичної версії оповідок про Вінні-Пуха з не менш класичними ілюстраціями Е. Х. Шепарда.
Мусимо зазначити: переклад дійсно чудовий. Крім того, що текст читається легко та ненав’язливо, як і мусить бути в дитячій літературі, то ще й можна писати мовознавче дослідження з питань перекладу каламбурів, тавтологій і новотворів. А ще майже в кожній оповідці зустрічаємо перекручення «складних» слів, які так часто вигадують діти, самі собі пояснюючи значення незрозумілих термінів. Так, герої вирушають в іспитицію, щоб відкрити Північний Полюс; Пух і Паця бачать серед гілля Лягуарів, які зрештою виявляються Тигрою та Ру… Узагальненням ставлення героїв до складних слів, які раз-по-раз виринають на шляхах їхніх пригод, є така цитата: «Та коли ми спитали Пуха, що є Протилежністю до Інтродукції, він перепитав:

– Що є чим до чого?»

Насправді поміж рядками простеньких казочок із мінімумом дидактики, нескладними сюжетами та про доросле око прогнозованим розвитком подій час від часу пролазять цілком серйозні висновки. Треба тільки не лінуватися їх помічати. Недаремно на книзі зазначено: «Для читання дорослими дітям», – мовляв, розважите малюка, та й самі про щось замислитеся.

Чим же приваблює ця історія покоління за поколінням? Відповідей може бути багато. Але, здається, головна принада книжки – навіть не у виразно промальованих характерах персонажів, які втілюють до болю знайомі позитивні та не дуже риси (Сова – впевненість у неосяжності свого розуму, Віслючок – затята сумовитість та образа на весь білий світ, Кролик – відчуття власної значущості, Тигра – легковажність і непосидючість). І навіть не у ностальгійних репліках, зроблених «спеціально» для дорослих: «Пуше, обіцяй мені, що ніколи-ніколи мене не забудеш – навіть коли мені виповниться сто років». А, мабуть, секрет захований в особливій філософічності настрою цієї легкої книги: «Взагалі всі хороші, – сказав Пух. – Ось що я думаю, – сказав він. – Але, – сказав він, – я не знаю, чи це справді так».

Віта Левицька