Життя і мрії

Яна
Дубинянська Фінал новорічної п’єси. — К.: Факт, 2006. — 346 с.

Дебютному роману вже зна­ної фантастки Яни Дубинянської  — «Фінал новорічної п’єси» — відверто не щастить: то оригінальну росій­ськомовну версію травмовано (аж до стану, не сумісного з життям) занадто старанними редакторами харківського «Фоліо», то український переклад твору ознаменував найкоротшу в історії сучукрліту авторську прозову серію, котру «запустив» київський «Факт». Проте, якщо вас приваблювала «молода проза», що її друкувала, скажімо, «Юність» у середині дев’яностих, вітаю: ви знайшли свій твір.
Напередодні Нового року троє відомих драматургів — Філіп Фальські, Джозеф Сведен та Альберт Сон (як не звернути уваги на це промовисте ім’я!)  — мають представити на суд глядачеві нову п’єсу, святкову і життєствердну. Але виявляється, що злагоджений авторський колектив, де Джозеф є технічним виконавцем, Філіп коректує ідеї, а Альберт… виконує мрії, цього разу не має найважливішого — прототипів героїв. А отже, двоє випадкових (?) людей, адміністратор і журналістка, стають героями п’єси «Життя і мрія», враз перетворюючись на бравого офіцера і відому акторку, разом із тим залишаючи у минулому житті коханих і закоханих у них людей. Лише тиждень мають драматурги, щоб закінчити п’єсу; лише тиждень є у Лари і Франсиса, аби зрозуміти, що воно таке, коли здійснюються всі твої бажання і куди зрештою приводять мрії.
Чудесне у «Фіналі новорічної п’єси» — елемент, очевидно, другорядний; радше такий, що формує сюжет, а не зміст твору. Тут, як і у більшості текстів Дубинянської, за фантастичне править одне-єдине припущення: якщо надати людині можливість прожити таке життя, коли будь-які її бажання виконуються від самого почаку, вона буде щасливою; отож, як буде можливість прожити життя ще раз, людина не повторить своїх помилок. Проте далі в справу вступають «природні» психологічні чинники: виконані бажання виявляються найстрашнішим, що може з людиною трапитися, штучність успіху поєднується з реальністю розплати, «великим коханням» доводиться жертвувати заради «маленької мрії».
При всій жанровій зумовленості твору (а йдеться у випадку з «Фіналом…» усе ж таки про літературу жанрову), сюжет роману розгортається напрочуд повільно. Динаміка екшену поступається тут деталізації психологічної прози, спостереження — рефлексіям, натяки — називанням. Тому не дивує і заздалегідь передбачуваний фінал: передноворічні казки так і залишаються казками, най і сумними. Натомість відкритим полишає авторка питання доцільності та правомірності втручання у долі людей, а отже, і проблему свободи волі. Недарма англійці кажуть: будьте обережні у своїх бажаннях, бо вони можуть здійснитися.
Варто окремо відзначити на диво доладний переклад роману (коректне, але «тверде» поводження з оригіналом плюс чудове відчуття мови), виконаний Іриною Калитою, яка не вперше працює з текстами Яни Дубинянської (в її обробці, до прикладу, були видані «Козли» та «Дружини привидів»).

Ганна Улюра.