Хто сказав, що до весілля не можна?

Алексій Сімоновський Сам собі шукаю пару. — К.: Зелений пес, 2006. — 232 с.

Милі дівчатка, не мені вам зайвий раз нагадувати, що чоловікам довіряти не можна. Із ними небезпечно мати робочі стосунки — бо вони не бажають рахуватися зі співробітницями, як із рівними; із ними небезпечно вступати в шлюб — бо ніхто не може гарантувати їхню вірність і платоспроможність; із ними небезпечно навіть товаришувати — бо можна завагітніти. Отож і доводиться нам, білявкам від природи чи від пергідролю, рудим, брюнеткам і русявкам, окреслювати для себе поле бою, озброюватися й полювати на тих поодиноких чоловіків, які не схожі на загальну масу. Принаймні, саме такими вони нам здаються.
Проте виявляється, що не лише жінки вважають себе мисливцями на здобич протилежної статі. Точнісінько так думають і чоловіки — цей висновок можна зробити, прочитавши дотепний порадник Алексія Сімоновського «Сам собі шукаю пару». Двома словами цю книжку можна охарактеризувати так: вона розповідає сильній половині людства про те, як знайти собі супутницю на одну (або більше) ночей і не набратися проблем на півжиття, проте це не посібник із контрацепції.
«Сам собі шукаю пару» умовно поділено на п’ять розділів: до того, під час того, замість того, навколо того, після того. Книга містить безліч практичних порад і описів ситуацій, які варто стимулювати чи в які не варто потрапляти. Розділи оформлені анекдотами, тестами і жартами (переважно з Інтернету). Без зайвої манірності автор називає речі своїми іменами, а подекуди навіть обзиває прізвиськами, дає поради і жартує на тему життєвих премудростей і сексуальних стосунків. Останні є наскрізною темою, тому — увага! — сором’язливим дівчатам краще покласти більше рум’ян.
Чому звертаємося до дівчат, якщо книжку адресовано чоловікам? Це елементарно: хіба ж не корисно погортати посібник із тактичних маневрів супротивника? Навряд чи ця книга зможе чому-небудь навчити досвідчених вояків кохання обох статей. Проте жінкам не завадить мати енциклопедичний словник із «усім спіднім» чоловіків. А представники сильної статі матимуть нагоду розважитися або ж тихенько посміхнутися: мовляв, знаю цей прийомчик, уже використовував. Ще одна порада для прекрасної половини: стережіться — Алексій Сімоновський у кожному розділі наводить словничок наших таємниць. Час змінювати свої секрети!
Стиль викладу такий, що складається враження: певно, автор — із тих, хто, жартуючи із друзями за пивом, розповідає образливі анекдоти про білявок, які під час грози стовбичать перед вікном, думаючи, що їх фотографують.
Якщо пригадати уроки літератури і спробувати виділити тему та ідею книги, то вони збігаються — парадоксально, але якщо вірити автору, то і чоловіки, і жінки однаково прагнуть одружитися чи вийти заміж, тобто всі прагнуть шлюбу. А автор намагається їм та нам — тобто й тим, й іншим — допомогти. Утім, не можна забувати, що автор — чоловік. А значить, і довіряти йому повністю не варто. Адже на найголовніше запитання про дошлюбні стосунки — «мати чи не мати» — конкретної відповіді він не дає. Виходить, як в анекдоті: одні кажуть «до весілля не можна», інші — «до весілля заживе». То кого ж слухати?

 

Іра Татаренко.