Майстер-клас перекладу

Тимофій Гаврилів. Текст між культурами. — К.: Критика, 2005. — 200 с.

Як відомо, найкраща техніка — це відсутність техніки. Себто, коли техніка не помітна. Навряд чи читачі перекладних видань уявляють собі, яку каторжну роботу здійснив гарний перекладач. Боротися із феноменом неперекладності важко. Але надзвичайно цікаво. Підтвердження того — практика метрів нашого перекладу. Шкода, що ми майже ніколи не помічаємо їхніх прізвищ на титульних аркушах, сприймаючи як належне результати справді великої праці — якісні перекладні тексти…
Утім, ці митці слова уміють не лише перекладати написане кимось, але й чудово розповідають (іноді навіть письмово) про особливості своєї роботи. Та ще й так, що в процесі читання наскрізь проймаєшся атмосферою тексту і починаєш здаватися собі теж перекладачем: адже пропустив крізь себе всі тонкощі, здолав усі підводні камені, — і зрозумів, як треба перекладати! Шкода лише, що насправді такі книги з’являються дуже рідко. Певно, у силу того, що, якби перекладачі самі писали, не було б кому займатися перекладом. Або ж вони просто бояться ділитися цінними професійними таємницями…
Але ось один знаний львівський поет, перекладач, філолог-германіст, не побоявся виховати конкурентів і про все написав. І про загальну теорію перекладу (зокрема художнього), і про формування «перекладацького канону», і про деякі національні феномени — скажімо, про «українську одіссею» Пауля Целяна — поета, який півжиття провів у Чернівцях, тому є наполовину нашим співітчизником, але… Утім, краще про це все читати у книзі Тимофія Гавриліва «Текст між культурами».
Хоча книга позиціонує себе як збірку «софістикованих і гостроконтроверсійних розвідок», насправді вона є чудовим друкованим майстер-класом перекладу — із великою кількістю фактичного наукового матеріалу (навіть із формулами!) та цікавими прикладами на основі аналізу українських перекладів із Інґеборґ Бахманн, Йозефа Рота та інших австрійських та німецьких письменників ХХ ст. «Текст між культурами» є вельми цікавим феноменом — десь на середині книги забуваєш, яку іноземну мову вчив у школі, і починаєш читати іншомовні вставки, не зупиняючись на додаткове осмислення. Цитатами, слід сказати, текст просто-таки пересипано, але чомусь він не перестає від цього бути українським… Здається, Гаврилів настільки глибоко мислить / відчуває українською, що будь-яка інша мова у його вустах звучить вяк українська навіть без перекладу! Аж виникає крамольна думка: а може, найкращий переклад — це його відсутність?
Звичайно, ці десять перекладознавчих статей і герменевтичних есе, написаних протягом останніх років і частково опублікованих у часописі «Критика», розраховані на людей із вищою гуманітарною освітою (бажано філологічною, найкраще — із червоним дипломом). Хоча не тільки вони зможуть уповні насолодитися віртуозним викладом думок автора, не зазираючи до пишного саду кількох словників. Проте не слід думати, що «Текст між культурами» автоматично хибує на кращі вади елітарної літератури. Навпаки, можна поцінувати і жвавість викладу, і (як нині заведено висловлюватися) потужну позитивну енергетику тексту, і витонченість гумору, і, головне, актуальність книги. Досить рідкісне поєднання, чи не так?

Надія Діброва

  • Прочитав книгу із величезним задоволенням. Купа корисної інформації та цікавих думок. Не читав нічого схожого з тих пір, як мені до рук потрапила радянська книга "Мастерство перевода" 1966р. У Максима Стріхи теж цікаво, але у нього набагато більше історії й ідеї, аніж методології. Кажуть, методологія є ще у Коптілова, але доки "Юніверс" його не перевидав, саме книга Т.Гавриліва буде у мене настільною.

    Особливо припали до душі перші розділи, де йшлося про загальні речі. Німецької не знаю, тому там. де зайшла мова власне про приклади перекладів, мусив випускати цілі абзаци. Жаль, мало розписані підрядники.

    Взагалі круто.