Марія Матіос Майже ніколи не навпаки. – Львів: ЛА «Піраміда», 2007. – 176
Усе, Форсайтам давно вже час на пенсію. Хай забирають із антикварних шаф такі ж антикварні фамільні скелети і викидають їх на смітник разом із усіма своїми родинними перипетіями. Або хай знімаються у малобюджетних серіалах, аби порозважати в не-праймтайм домогосподарок своєю великосвітською британською гризотнею. А з нас – досить! Ми розкриваємо останню частину трилогії Марії Матіос – «Майже ніколи не навпаки».
У нас з’явилася національна сімейна сага. А точніше – буковинська, до того ж, початку ХХ століття. Цей крам, повірте, зможе полоскотати і нерви, і душу, і сіру речовину заразом. Гурмани, пускайте слину, ви знайдете інтригу, скуштуєте смачну лексику, складете витіюватий сюжетний пазл, аби побачити, як три лінії сплітаються в один вузол. Ви відчуєте любов і ненависть, якою споконвіку живе світ. Так, майже ніколи не є навпаки. «У світі завжди одне й те ж: одні люди вбивають інших людей, а якісь інші люди в цей самій час – люблять іще інших. А ще інші – ненавидять тих, хто любить».
Занадто спрощена формула, як на сімейну сагу, – скептично скажуть деякі. Однак, повірте, дієва. Тим паче, що в літературі давно вже важливо не «що», а «як». «Як» вдалося Марії Матіос дуже добре – найкращим доказом цього є шалена популярність не тільки попередніх частин трилогії (першу книгу «Солодка Даруся», нагадаємо, було названо найкращою українською книгою за останні п’ятнадцять років і разом із другою частиною перекладено російською мовою для поширення в Росії). Більше того, «Майже ніколи не навпаки» стала книжкою, на яку читачі справді чекали, не згадуючи навіть про її перемогу на конкурсі «Коронація слова – 2007». Це і зрозуміло: давно вже був час зробити апґрейд національної саги. Не одними Форсайтами живе читач.