Дебют року-2007

Люко Дашвар Село не люди. – Х.: Клуб сімейного дозвілля, 2007. ─ 272 с.

Шалений успіх цієї книги став несподіванкою навіть для видавців. На цей момент продано більше 20 тисяч примірників видання, книга знову перевидається п’ятитисячним накладом. Роман “Село не люди” можна сміливо назвати літературним дебютом року-2007. Здавалося б, такий шалений успіх можна було спрогнозувати — адже твір, підписаний псевдонімом Люко Дашвар, отримав у минулорічному конкурсі романів, п’єс та кіносценаріїв «Коронація слова» другу премію. Випередила невідомого дебютанта (чи дебютантку) лише одна з найвідоміших сучасних українських письменниць Марія Матіос.

Незабаром з’ясувалося, що під невизначеним псевдонімом ховається сценаристка з багаторічним досвідом Ірина Чернова. Псевдо, яке вона собі обрала для першої україномовної прозової спроби, було складене з перших літер близьких їй людей. А сам текст завдяки насиченим діалогам та динамічності дії захоплює увагу кожного читача і не відпускає ще дуже довго після прочитання. Авторка намагалася наповнити сторінки чимось більшим, ніж власне екшн, — спробувати розібратися якщо не в рушійних силах сучасного життя, то бодай у загадках людської душі, в химерах кохання та законах невідворотності долі.

Зображення на обкладинці — оголена дівчина на тлі шкільної дошки — хибно обіцяє історію про таку собі сільську Лоліту. Класифікувати твір таким чином означає дуже спростити його розуміння, хоча основою сюжету насправді є любов тринадцятилітньої школярки та вдвічі старшого чоловіка. Хіба можна скинути з рахунку людський поголос, сільський самосуд, потяг до наживи? Коли все зло об’єднується, аби цькувати бідолашну дівчину, аби знести з обличчя землі ціле село, чи знайдеться сила, здатна протистояти? Це шукайте легких відповідей — порятунок принесе не кохання.

Гіпертрофованість подій та фантасмагоричне закінчення не всім припаде до смаку. Але саме завдяки високій емоційності роман викликає стільки дискусій — книгу варто прочитати хоча б для того, аби посперечатися про неї.

Віта Левицька

  • Катерина

    Вчора, за одну лиш добу, прочитала цей твір. Я в захваті! Нарешті, знову з"являється "справжня українська" література.

    Я плакала більше двох годин, чоловік е міг мене заспокоїти…Таке все важке, але розумієш, що таке реальне…

    Сумно за матір-таку добру і ніжну, жаль Романа-нещасливий чоловік – це біда.

    А Катерина-молодець, за неї маю відчуття гордості.

    Дякую Вам за твір.

    Всім раджу прочитати-це ж наше, рідне.

  • Таня

    Книга дійсно чудова!

  • Наталія

    Книга й справді захоплює!!!! Неможливо відірватися доки не дочитаєш останньої сторінки))

    А нещодавно я прочитала книгу цієї ж авторки МОЛОКО З КРОВ`Ю – це теж шедевр, теж про українське село і його менталітет. Про кохання до нестями.Хочеться ще й ще насолоджуватися такми творами!!!!!

  • Anna

    Щиро здивована схвальними словами про книгу авторки. Адже, це – відверте абищо. Я виросла в селі і мені дуже прикро. що ще хтось може вважати його таким забитим і нецивілізованим. Культура життя в селі набагато вища, ніж в місті. І я прошу не плутати з рівнем життя.

    "Селе не люди" ще один доказ, що в Україні нема потреби в справжній інтелектуальній книзі. І стає сумно з цього приводу. Чомусь. обов'язково потрібно влити бруду, сексуальних подробиць.

    Сюжет же "тупий".

    "Я в захваті! Нарешті, знову з"являється "справжня українська" література. Я плакала більше двох годин, чоловік не міг мене заспокоїти…Таке все важке, але розумієш, що таке реальне…"

    Реальність інша. Шкода, що ми цього не розумієм.

    Якщо це справжня "справжня українська" література", то мені вас шкода. Почитайте Дяченків, Денисенко, Роздобудько, Хому, Баграт. І заридайте, що втратили час на Дашвар.