Принцеси запрошуються на сцену

11537_lЄлінек Ельфріда. Смерть і діва I-V. Драми принцес. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2015. – 128 с.


 

Ми пишемо про те, що відбувається, і написане тане у нас в руках,
як тане і просочується крізь пальці час, витрачений на те,
щоб описати все, що відбувається, час відібраний у життя.
І ніхто не жалкує про втрату,
про час, упродовж якого життя було мертве.
Не жалкують живі, не жалкує сам убитий час,
а про мертвих і говорити нічого.

Єлінек Ельфріда. «Потойбіч». Стокгольмська промова.

Ельфріда Єлінек – відома австрійська письменниця. У 2004 році вона отримала Нобелівську премію з літератури «за музичний потік голосів у романах і п’єсах, які надзвичайним лінгвістичним запалом розкривають абсурдність соціальних кліше та їхньої поневолюючої сили». Вона відома працями з фемінізму та соціального критицизму. Нещодавно чернівецьке видавництво «Книги – ХХІ» в серії «Бібліотека німецькомовної літератури» надрукувало її книгу «Смерть і діва I-V. Драми принцес».

 

Мотив «Смерть і діва» відомий давно. Він з’явився в XV ст. на початку епохи Ренесансу спочатку в живописі, а пізніше в літературі й музиці, та завоював популярність передусім у Німеччині. Він помітний у гравюрі «Герб Смерті» (1503) німецького живописця Альбрехта Дюрера чи в картині «Цілунок смерті» (1517) швейцарського художника Ніклауса Мануеля. Його у своїй творчості використовували й інші художники, як от Ганс Бальдунг Грін чи Ганс Бехам Себальд. Та й не лише художники: образ є у поемі Маттіаса Клаудіуса, п’єсі Аріеля Дорфмана чи фільмі Романа Поланскі, знятому за її мотивами.

 

Німецькою слово «смерть» (der Tod) має чоловічий рід. Відповідно в архетипі «Смерть і діва» закладені не тільки вічні антагонізми: життя – смерть, молодість – старість, краса – потворність, а й еротична складова, адже смерть є спокусником. До цього своєрідного тандему Еросу й Танатосу звернулася й Єлінек у згаданій книжці. У ній авторка запрошує на сцену семеро відомих жінок, які не обов’язково існували в реальному житті, але намагаються проілюструвати сучасне суспільство. Шестеро з них дістають головні ролі та право голосу.

 

Головні героїні перших трьох оповідей – вигадані персонажі, літературні герої. Зокрема, дві перші історії (акти) є новим поглядом на старі, давно відомі казки. Першій на сцені пощастило опинитися Білосніжці. Вона тихо провадить бесіду з мисливцем, який її убиває. Наступними виходять Принцеса Шипшинка та Принц, який мав, відповідно до казкового сюжету, розбудити її цілунком. Та він бачить, що завдяки поцілункові Принцеса стала його власністю. У третьому акті читач зустріне Розамунду – героїню драми Вільгельміни фон Чезі, на перешкоді якій стоїть підступний Фульвіо.

 

Головні героїні наступних оповідей-актів – реальні історичні особи. Першій судилося бути смертельно хворою та втомленою. Це колишня перша леді та законодавиця стилю Джеккі Кеннеді, що «має тягти за собою» тих, кого пережила. Вона проголошує монолог, у якому відчувається радість через смерть суперниці – Мерилін. Щоправда, ця радість гнітюча: Джеккі пережила кількох власних дітей і чоловіків. У останньому акті з’являються відомі майстрині слова ХХ століття, принцеси літератури та ікони жіночого письменства Сильвія Плат та Інґеборґ Бахман у ролях жриць, що вбивають жертовного барана, чий дивний діалог нагадує монолог. І тільки в післямові бачимо єдину справжню Принцесу – принцесу Діану. Та вона не одержала права голосу, після її загибелі за неї говорять інші.

 

Усі ці жінки, справжні вони чи ні, нещасливі. І якщо долі фентезійних персонажів принаймні в казках закінчувалися щасливо, то долі реальних – навпаки. Із різних причин усі ці жінки були жертвами суспільства, зокрема чоловіків.

 

Не зважаючи на те, що архетип «Смерть і діва» вже давно відомий мистецтву, твір Єлінек не є вторинним, а увага до ґендерної нерівності жінок у чоловічому суспільстві робить його актуальним. У ньому відчувається древнє як світ протистояння статей та домінування чоловічого погляду, жертвою якого стають героїні. Ці драми, що є своєрідним міксом казок, легенд, біографій, газетних побрехеньок, акцентують на смерті, тлінності, красі та істині.

 

Для українського читача текст із німецької переклала Олександра Григоренко. Щоб читач краще міг розібратися у творі, наприкінці книжки є коментарі, без яких заплутаний текст часом важко зрозуміти.

 

Безперечно, книжка Єлінек зацікавить не тільки шанувальників німецькомовної прози чи феміністок. Зважаючи на вагомий внесок авторки в розвиток сучасної літератури, «Смерть і діва I-V. Драми принцес» має всі шанси сподобатися поціновувачам серйозної літератури. Читаючи не забудьте ввімкнути класичний струнний квартет Шуберта «Смерть і діва»: для відповідного настрою.

Микола Петращук