Впіймай Сковороду за «хвіст»

500_250Григорій Сковорода. Буквар миру. Книга для сімейного читання. — Харків: «Клуб сімейного дозвілля», 2015


Для багатьох із нас Григорій Сковорода живе на сторінках підручників. Він припав пилом, загубився у сивих століттях, як відблиск минулого. Лише шкільні спогади та зображення на банкноті нагадують про нього. Аскетичне обличчя Сковороди ніби натякає, що гроші — тимчасове явище, а от філософія та знайомство з божественним — зовсім інша річ. Так, цьому філософу важко приписати жагу до влади та грошей. Майже все його життя минуло в мандрах, теологічних пошуках і рефлексіях.

 

Тож людину, в якій є таємний вогник «сковородівства», посилений бажанням мандрувати у філософських емпіреях, зацікавить книжка «Буквар миру». Це чудовий шанс вхопити хоча б трохи з мудрощів Сковороди. І врешті-решт збагнути, хто він такий, цей філософ, автор зухвалої епітафії «Світ ловив мене, але не впіймав».

 

Ця фраза звучить як грайливий натяк на непевність зусиль і обставин і те, що попри спроби «класифікувати» Cковороду, філософ залишився втіленням мінливого духу й мандрів. Але читання «Букваря миру» швидко руйнує це поверхове сприйняття. Григорій Сковорода аж ніяк не мінливий. Він постійний у своїх пошуках і навіть передбачуваний. Не бунтар, а єретик у деякому сенсі. Сковорода не дуже й спокушає людей пізнавати світ і його закони. Бо головна мета філософа — славити Бога, в царстві якого живе гармонійна людина.

 

Від Середньовіччя мандрівник Григорій Сковорода успадкував сором’язливу анонімність у авторстві: «Це не мої думки, і не я їх вигадав, бо істина не має початку». Відродження й Новий час подарували йому гуманістичні мотиви та віру в людину, яка має вдосконалювати себе й мати улюблену справу, щоби відчувати себе щасливою: «Людська душа геть мертва, поки не відійде до своєї природної справи. Вона схожа на застояну в тісноті каламутну й смердючу воду».

 

Узагалі, мова Сковороди яскрава, жива. Як то кажуть, народна. У тих же «Харківських байках», які увійшли до цієї збірки, філософ резюмує: «Байка тоді буває нікчемна й бабська, коли в низькій і смішній своїй шкаралупі не має зерна істини». Очевидно, що пошуком цього зерна Григорій Сковорода займався тривалий час. На всі запитання відповідь у нього єдина: «Одне лиш тобі потрібне. Одне ж тільки і добре, і легке, а все інше — труд і недуга. Що ж є те одне-єдине? — Бог».

 

Цією тезою просякнуті і численні байки, і «Вхідні двері до християнського життя». В останньому творі Сковорода відчайдушно бореться з формалізмом церковних обрядів. Бо якщо людина не має Бога в серці, то й виконання всіх приписів недостатньо, щоби бути справжнім християнином. «Церемонія — це все те, що його може виконати навіть останній негідник».

 

Оспівуючи Бога та Христа в своїх поезіях, філософ веде спокійний та виважений діалог із різними персоналіями у «Букварі миру». Це нагадує давні античні діалоги, традицію Платона та інших філософів Давньої Греції. У цьому Сковорода дійсно послідовний. Теми душевного миру, символів та ідей «поганського богослов’я» і схильності до різних видів праці («сродності») він розвиває майстерно.

 

Його взагалі дуже цікавило, для чого народилася людина й чи буде вона цим займатися, тобто її покликання. Тільки вірна сродність робить людину щасливою. Це твердження він постійно підкреслює емоційними вигуками: «Яка це мука — трудитись у несродній справі! Навіть бенкет без охоти тяжкий. І навпаки — у природній справі не тільки труд солодкий, а й сама смерть приємна»; «Ніхто не пожне належної слави від будь-якого мистецтва, коли не вважатиме свою працю за найсолодшу радість, що перевершує й саму славу».

 

Покликання Сковороди до свободи, до вільного вибору професії за здібностями й бажаннями поєднується з потягом до впорядкованості. Цей філософ обожнює ієрархії. Кожна людина займає своє місце, суспільство підкоряється правителям, а всю цю красу прикрашає Бог як втілення істини й гармонії. Від перших сторінок книжки зрозуміло, що Сковорода не з планети світських філософів. Він застиг на межі між середньовічним богослов’ям і гуманізмом.

 

У «Букварі миру» є не тільки твори Григорія Сковороди, а й переклади з Марка Цицерона, тлумачення філософії Плутарха та листи до приятеля Михайла Ковалинського. Книжка перекладена на українську мову, хоча читача напевне зацікавила б і оригінальна мова Сковороди, староукраїнська книжна традиція. Це буде новий захопливий досвід пізнання істин філософа-мандрівника: «Тікай від гамору. Обніми самоту. Люби бідність. Цінуй чистоту. Дружи з терпінням. Вивчай священні мови».

 

Катерина Холод

 

Придбати книжку.