Позачасовий магічний реалізм Кортасара

7e98e4a234db4a439033e4c854af1e0dХуліо Кортасар. Поза часом. — Львів: Видавництво Анетти Антоненко, 2015. — 224 с.


Мені подобається писати отак для себе,
я маю купу списаних зошитів, віршів і навіть один роман,
але найбільше полюбляю саме письменництво і,
коли закінчую черговий опус, відчуваю знемогу, як після любощів,
коли тебе бере сон, а назавтра вже інші речі стукають у вікно:
писати — це наче прочиняти стулки, і нехай заходять,
і так зошит за зошитом…

Х. Кортасар «Танго повернення»

 

Хуліо Кортасар — один із найвідоміших латиноамериканських письменників минулого століття. Цей аргентинець, що писав іспанською та протягом тривалого часу мешкав у Франції, є одним із найяскравіших представників «магічного реалізму».

 

Під однією обкладинкою книжки, опублікованої «Видавництвом Анетти Антенонко», читач знайде дві збірки пізніх оповідань Кортасара. Перша, «Ми дуже любимо Гленду», вперше була видана в 1980 році. Вона складається з десяти оповідань («Котяче сприйняття», «Ми дуже любимо Гленду», «Пригода з павучихами», «Текст у записнику», «Вирізки з газет», «Танго повернення, «Клон», «Графіті», «Історії, які я собі розповідаю», «Стрічка Мебіуса»). Наступна, «Поза часом», побачила світ у 1982 році. Вона сформована з восьми оповідань («Пляшка, кинута в море», «Кінець етапу», «Друга поїздка», «Хрущ», «Нічна школа», «Поза часом», «Кошмарні сни», «Щоденні нотатки до оповідання»).

 

Не оминемо увагою те, що ці збірки органічно доповнюють одна одну. Так, новела «Пляшка, кинута в море» є своєрідним епілогом оповідання «Ми дуже любимо Гленду» й цілісно пов’язує тексти обох збірок.

 

Кортасар — майстер короткої прози, який вважав, що «роман перемагає завжди за очками, а оповідання повинне виграти нокаутом». Його новели пронизані метафорами та внутрішньою напругою. А оригінальний сюжет часто нагадує пружину, що несподівано розпрямляється та дивує читача.

 

В оповіданнях Кортасара реальність сплелася з фантастичними подіями, які наперекір власній неймовірності чудово вплітаються в текст, що описує буденність. Автор сміливо експериментує та змінює звичну реальність за власним бажанням.

 

Оповідання, попри деяку заплутаність їхніх сюжетів та своєрідну побудову речень, читаються легко. Гра словами та символами захоплює від першого абзацу й не відпускає до останнього. Щоправда, після прочитання виникає бажання ще раз зануритися в те чи те оповідання й перевірити, чи насправді зрозумів усе, що хотів донести автор.

 

З іспанської оповідання переклав Сергій Борщевський. Видання оформлене в тверду палітурку. Шрифт, яким надруковано текст, приємний для читання. І все би гаразд, якби не одне «але». Річ у тім, що в моєму примірнику два перші оповідання зі збірки «Поза часом» («Пляшка, кинута в море» та «Кінець етапу») містяться під назвою оповідання з першої збірки («Історії, які я собі розповідаю»). Такий одрук, звичайно, дивує, та аж ніяк не впливає на приємність читання.

 

Ну й на закінчення слід визнати, що ошатна збірка оповідань аргентинського класика буде вдалим поповненням бібліотеки як для прихильників «магічного реалізму» та короткої прози, так і для тих, кому цікава література ХХ століття.

Микола Петращук

 

Придбати книжку.