Читати про війну дуже не хотілося

10405516_1046916555327154_2035794928037257554_n

Сурженко Маргарита. Нове життя. Історії з Заходу на Схід. — Літературна агенція «Discursus», 2015


 

Маргарита Сурженко має дар — писати легко. Я була здивована, коли почула від своєї подруги про те, що вона за один день прочитала книжку невідомої мені авторки.

Я часто намагалася залучити подругу до читання, іноді дарувала книжки, іноді позичала, але відповіді не чула. Ну не зійшлися ми з нею в любові до читання, що поробиш. Аж раптом Катя захоплено розповідає про книгу Сурженко «АТО. Історії зі Сходу на Захід», каже, що чекає на вихід другої  — «Нове життя», — агітує мене прочитати. Чесно кажучи, читати про війну дуже не хотілося, але подумала, що варто все ж таки прочитати про долі співвітчизників. На одному подиху прочитала обидві книгу, остання з яких вийшла близько місяця тому.

 

Ангеліна — Оля. У першій книзі ми зустрічаємо молоду дівчину Ангеліну, вона є людиною з почуттям сумління, вона ступає по Майдану, відчуває свою провину, вона ніяк не допомагала Майдану. Оля з другої книги — це Ангеліна, що подорослішала в Луганську й стала черствою. Оля ходить по Хрещатику і з презирством дивиться на все українське, вона ненавидить Київ і звинувачує його у своїх бідах. На мозок Олі пропаганда впливала довше та якісніше. Ангеліна втрачає квартиру, її руйнує снаряд. Вона знаходить у собі сили жити далі, знаходить роботу, знімає квартиру. Оля ж використовує інших, зваблює чоловіка, за його допомогою влаштовує своє життя. В один момент і молода дівчина, і жінка десь там на Західній України розуміють, що ж таке їхня Батьківщина. Зорі, добродушність, працьовитість, небайдужість. Оля захворіла, але одужати їй допомогли чай і мед, приготовлені з любов`ю. В один момент гра жінки перетворюється на її життя, почуття стають справжніми, от тільки брехню викинути на смітник не вдасться.

 

Толік — Ваня. Хлопець із першої книги тікає з Луганська й відчуває себе щуром, повертається, щоби захищати рідний край. Ваня менший, він живе в Луганську й вважає таких, як Толік, «фашистами». Ваня говорить і мислить штампами, але робить це настільки щиро, що не можеш відчувати до героя лише негатив. Хочеться просто протягнути руку між сторінок і вимкнути його телевізор. Хочеться, щоби Ваня лишився в Краматорську, куди він приїздить у гості до подруги мами, щоби він розплющив очі. Ваня читає «Колгосп творин» Орвелла. Вірю, що він позбудеться того зомбування, стане свідомим юнаком, як Толік, знайде своє покликання. Цікаво, що мрію Вані малювати здійснили саме українські волонтери. Вони дарують йому гарні фарби, тоді як його друг-ополченець приносив хлопцю лише фарби, якими можна було малювати на паркані лиш прапори молодої «ЛНР».

 

Ксюша — Яна. Дві абсолютно різні молоді дівчини. Ксюша виходила на мітинги в Луганську, це була її боротьба за місто, Яну ж витягавна Євромайдан у Києві її хлопець, а вона злилася, бо ж доводиться мерзнути. Як тільки хлопець їде на війну, дівчина виходить заміж за іншого. АТО для цих дівчат немов випробовування: хтось починає вживати наркотики, а хтось отримує адреналін від подорожей автостопом і концертів. Хтось просить вимкнути новини про війну, а хтось пересилає на фронт зароблені гроші.

 

Ось вони, дві сторони барикад, два типи людей. Сурженко не засуджує перших, не героїзує других, вона лише дає зрозуміти, що всі ми різні.

Історії справді читаються легко й залишаються в душі. Я сміялася на сторінках першої книги, я плакала над другою книгою, і сповнилася впевненістю: ми — єдина країна. Ці книги є чудовим подарунком для тих, хто читати не любить, адже все написано легко, а закінчується «Нове життя» Новим Роком і… маленькими дивами.

 

Анжеліка Малкович

 

Читати також: Маргарита Сурженко: «Інтелігенцію Сходу винищували»

 

Придбати книжку «Нове життя. Історії з Заходу на Схід»