Майдан проти «хомосовєтікуса»

34175_50696

Андрій Кокотюха. Вогняна зима. Роман. — Харків: «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015. — 352 с.


Книжка від майстра детективного жанру оповідає про переломну подію в сучасній українській історії, яка утвердила проєвропейські прагнення українського народу. Звісно, йдеться про Революцію Гідності (її ще називають Єврореволюція, а в народі — Майдан), протестні акції зими 2013—2014 років у центрі Києва, які призвели до повалення режиму Януковича та початку сумнозвісної АТО.


Що спільного між бізнесменом-автомайданівцем Костянтином Стоговим, продавчинею косметики, волонтеркою Майдану Аллою Дорош, студентом-майданівцем Богданом Птахою, гопником Сірим та беркутівцем Павлом Коновалом? Що об’єднує маму Алли Дорош, антимайданівку із диванної сотні, тітушок Гопа, Хряпу та спортсменів-маргіналів Графа, Батона, Ігоря Щербаня, які підтримали українську революцію, адвоката й волонтерку Євгенію? А те, що всі вони так чи інакше причетні до Майдану, опинилися в його пекельному вирі, стали його жертвами й героями. Вони вписані в матрицю українських змін: як позитивних, так і негативних.

 

Роман Андрія Кокотюхи написаний характерами. Основне місце займають персонажі, їхні мотивації, а сюжетна лінія, описи битв на Грушевського, в Маріїнському парку, на Інститутській не такі вже й значимі для автора, тому губляться за діалогами. Основна точка відліку в творі — це я і Майдан, я і моє ставлення до нього, я —  Майдан — люди навколо. Саме крізь цю призму автор будує характери власних героїв. Для декого з них Майдан — це спосіб заробити гроші, захистити домівку від «екстремістів» і виконати наказ; для когось — змінити країну, віднайти друзів та однодумців, змінити професію, стати героєм та будівничим.

 

У романі є одна чітка опозиція: герої-майданівці та герої-антимайданівці й інші варіанти. Наприклад, уже згадана мама волонтерки Алли Дорош Світлана Русланівна. Цей персонаж — колоритніший за деяких центрових осіб — такий собі сплав зомбі й карикатури, своєрідний авторський стьоб над українським обивателем у революційних умовах. У творі є перехідні персонажі, як-от сім’я беркутівця Павла Коновала, котра не бере участі в протестах, але різко засуджує беркута й відмовляється од нього. Зрештою, у творі є нейтральний образ, він поза політикою, не підтримує ані «майданутих», ані тітушок, і навпаки намагається всіх вислухати й примирити. Це тато волонтерки Алли Дорош. Усе це засвідчує неоднорідність і мозаїчність поняття Майдану. Власне, як і в реальності багато людей не наважилося підтримати тих чи тих, а просто спостерігали й обрали тактику невтручання в події.

 

Як слушно відмітив на початку український політик Юрій Луценко, «Майдан Кокотюхи — це не вожді на сцені, не політична боротьба, а люди. Прості українці, які взяли на себе тягар і тактики, і стратегії цієї революції. У них щирі емоції, відверті слова, прямі дії». І справді, читач не знайде на сторінках «Вогняної зими» політичні портрети Єврореволюції, не відшукає одностороннього аналізу подій чи упередження щодо учасників. Андрій Кокотюха старається бути скурпульозним і педантичним обсерватором, а не моралізатором та навчителем.

 

«Вогняна зима» — це роман про зіткнення двох світоглядів, антагоністичних світів: тих, хто хоче жити серед «совка» й радянських міфів, де ковбаса й горілка дорожчі ніж свобода, й тих, у кому прокинулися європоцентричність і прагнення вирватись із замкнутого кола, де панують корупція, бюрократія, страх, відсутність культури та моралі. Це і є той «хомосовєтизм», «ген совковості», проти якого боролися (й борються) нові люди на Майдані.

 

Яр Левчук

 

Придбати книжку «Вогняна зима»