Трагедія (не)свободи

SeagullБах Р. Джонатан Лівінгстон, мартин; пер. з англ. Дмитра Шостака. — К.: KM Publishing, 2016. — 128 с.


Нове українське відання всесвітньовідомої повісті «Jonathan Livingston, Seagull» Ричарда Баха, як на мене, лишає більше запитань, ніж пропонує відповідей. По-перше, усі ті, хто читали цю повість, знають, що навіть у шкільному курсі зарубіжної літератури пропоновано твір «Чайка на ім’я Джонатан Лівінгстон».

 

Поява в українському перекладі назви «мартин», безперечно, викликатиме запитання, тим більше, що англійською seagull — це також і чайка. У будь-якому разі нове видання мала б супроводжувати вступна стаття від перекладача або бодай коментарі, у яких обґрунтовано вживання такої лексеми, бо ж в українській мові зафіксовано, що Larus — чайка, мартин. Та й у театрах є вистава за Р. Бахом під назвою «Чайка на ім’я Джонатан».

 

У тексті оригіналу трапляється незмінна фраза, яка в перекладі Д. Шостака постає як «мартин Джонатан Лівінгстон», хоча в назві порядок слів інший. По-друге, у 2015 році на сторінках журналу «Всесвіт» надруковано переклад цього ж твору Р. Баха, який здійснив фаховий одеський перекладач Андрій Євса (перекладача не стало в тому ж 2015 році). Довгий час він стилістично шліфував свій переклад. Після проведеного аналізу обох версій можу стверджувати, що переклад А. Євси кращий.

 

«Але Джонатан його не почув. «Гарно, — думав він. — Місяць і вогники моргають на воді, немов маленькі маячки, що спрямовують нас уночі. А все таке тихе, завмерле…» (переклад Д. Шостака, с. 21).

 

«Джонатан не звернув на голос уваги. «Так усе чудово! — думав він. — Світловою доріжкою відбиваються у воді місяць та берегові вогні, тихо, спокійно…» (А. Євса).

 

«Що тут поробиш! Я — мартин. Я обмежений своєю природою. Якби мені судилося багато знати про польоти, в мене замість мізків були б схеми… <..>. Час летіти додому, до зграї, та вдовольнятися тим, ким я є — нещасним, обмеженим мартином» (переклад Д. Шостака, с. 17).

 

«Нічого іншого бути не може. Я — чайка. Я обмежений природою. Якби мені було дано знати про політ більше, це було б під силу моєму розумові. <…>. Треба викинути з голови дурниці, повернутися додому, до Зграї, примиритися з тим, що я лише звичайна обмежена чайка» (А. Євса).

 

У перекладі одеського тлумача немає неприродної для української мови граматичної конструкції «я є тим-то». Погоджуюся, що ці приклади не дають повного уявлення про якість перекладу, але текст у виконанні А. Євси читати значно легше. У виданні KM Publishing є мовні огріхи, неправильно проставлені розділові знаки (немає коми після «отже») тощо. Можливо, видавцям варто було відштовхуватися від уже наявного й аж ніяк не гіршого перекладу й доповнити його четвертим розділом.

 

І хоча поява цього перекладу викликає певний фаховий сумнів, проте все одно радієш, що ця повість Р. Баха має нову українську версію, а отже, може потрапити до ширшого кола читачів.

 

Історія мартина Джонатана Лівінгстона актуальна сьогодні. Цей твір — про прагнення свободи й неможливість досягнення свободи всіма. Фактично Р. Бах створив трагедію про конфлікт індивідуального й родового, індивіда й системи, яка ніколи не може перевершити індивіда за певними параметрами. Інсайт, відкриття в собі нових сил переживається на самоті, а не в зграї. Автор показує, наскільки небезпечно, коли світом починає керувати маса. Зграя не здатна зрозуміти всього, а якщо з часом і розуміє, чого ж таки прагнув досягнути побратим, то це відбувається запізно. Проте той, кому вдалося піднятися в небо, хто зрозумів нові закони світобудови (або й власного тіла, бо мартин — це частинка світу), вже не повернеться на вихідні позиції, не буде жебраком, який харчуватиметься людськими недоїдками. Джонатан Лівінгстон здобуває в собі силу самому шукати харч, а отже, бути відповідальним за власне життя, власний вибір.

 

Зграя до певного часу не розуміє цього, вважає вчинок мартина ганебним. Джонатан Лівінгстон стає вигнанцем і героєм. Він, кого вчора вважали маргіналом і прагнули ізолювати від інших, засновує новий «культ». Але трагедія в тому, що маса таки не може зрівнятися з індивідом, бо відповідальність не може бути однією для всіх, інакше саме поняття нівелюється. Відповідальність — вона завжди чиясь. Як персонажі в драматичному етюді «По дорозі в Казку» Олександра Олеся не можуть потрапити до Казки, так і не всім мартинам даровано літати високо в небі.

 

Представлене видання містить досі не друковану четверту частину, яка маркує особливий акцент на авторському задумі. «…Покинуте небо, порохняві слова, які майже задушують радість. Цього не треба друкувати», — написав у післямові навесні 2013 року сам Р. Бах. Але твір опубліковано саме з четвертою частиною, яка поглиблює трагедійність нововідкритої свободи.

 

«Джонатан Лівінгстон, мартин» — історія, яка сьогодні має бути прочитана. Це твір про силу мрії, про нечуване відчуття свободи. Проте шлях до неба не є безхмарним. І наскільки б абсурдним не видавалося те, що треба літати біля землі, коли можеш піднятися в небо, проте, інколи варто спокійно усвідомлювати, що цього не збагнути геть усім. «Примусовий» шлях до свободи — також ілюзія, яка завершиться фіаско, а може, й трагедією.

 

Дмитро Дроздовський

 

Придбати книжку