У чому таємниця щастя

slovoprovichne

Фото Богдана Дячишина

Богдан Дячишин «Слово про вічне» Львів: «Плай», 2016 — 84 с.


У чому таємниця щастя? Здається, відповідь на це риторичне запитання в кожної людини — власна, різна й незбагненна… Митці, мислителі, науковці в усі часи прагнули осягнути, осмислити цю основоположну істину, яка допомагає людині долати щоденні земні труднощі. Саме цей фундаментальний постулат є однією з наскрізних тем нової книги есеїв Богдана Дячишина «Слово про вічне», що днями вийшла у світ у львівському видавництві «Плай».

 

Головна мета цієї книги, як і творчості автора загалом, — спонукати читача до роздумів над вічними, нетлінними цінностями: «Бога, як Абсолюту», що є присутній у душі кожної людини, Кохання як невичерпного джерела єдності двох душ, котру не в силі зруйнувати навіть смерть, бо ми поєднані із нашими найріднішими людьми «сльозою пам’яті», щемливим спогадом про минулі радісні дні, проведені разом. А наші рідні залишаються поряд із нами у вищому, духовному вимірі доти, доки ми зберігаємо пам’ять про них у своєму серці. Саме до такого висновку спонукає автор читача, коли із щирим світлим сумом згадує кохану дружину, котрій присвячує книгу.

 

Мене захоплює та надихає невтомне прагнення автора заохотити до читання книг кожного, хто черпатиме зернини мудрості з його есеїв. Мислитель натхненно закликає читача до творчої праці та самовдосконалення заради збагачення знаннями та розширення власного духовного світосприйняття — світогляду. Цілком поділяю думку автора про те, що лише через постійне духовне самовдосконалення людина здатна пізнати саму себе, а «Віра допомагає нам жити і долати невизначеності буття» (с.27).

 

Есеї сповнені глибинного осмислення сенсу життя, призначення людини в цьому світі та її духу за обрієм Вічності. Людська пам’ять зберігає «окрайці думок пережитого-перечитаного», які, як живі й розумні істоти в розмислах живого слова й невидимої енергії , є первинним джерелом духу людини з Божественного джерела. Сенс життя — християнські моральні цінності, збереження сім’ї, як єдиного цілого «… і стануть вони одним тілом» (Буття 2:24).

 

Лейтмотив книги — це заклик цінувати кожну миттєвість, даровану нам Творцем для Любові, як істинного покликання кожного, хто прийшов у цей світ, щоби змінювати його на краще своїми справами й помислами.

 

Своєрідним художнім обрамленням есеїв є віршовані рядки Ліни Костенко, Андрія Содомори, Богдана Смоляка, Б.-І. Антонича, І. Франка, Т. Шевченка та багатьох інших геніальних майстрів слова, які будили українську націю зі сну байдужості, закликали до боротьби за незалежність і вірили у вільне краще майбуття нашого народу.

 

Тож, читаймо якомога більше добрих, актуальних і вдумливих книг, бо за неперевершеною Ліною Костенко:

«В житті найперше — це притомність духа, тоді і вихід знайдеться з нещасть.» (с.30)

 

А ще, прислухаймося до голосу Всевишнього в нашому серці… Тільки так зможемо спізнати незвідану таїну щастя.
Ігор Зіньчук