Маг щільника

shchilnykІгор Астапенко. Щільник. Вірші. — К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2015. — 88 с.


Ти маг, якому підвладне все, що бачиш: трави й хмари, щільники і рої істот, яких ти не боїшся. Дитинство поезії — це час, коли містичний світ світил, стихій і квітів, і птахів є тобою. Ти віриш, що так легко ними всіма керувати, як власними пальцями, які «заглядають у кільця сопілки». І звучить музика, якої не чує ніхто в «буцегарні нашого спокою». Ти наче бог, що тільки створює світ, імпровізуєш, «бо ти лише сон, що принишкло грає на сопілці». Бо поет — це той, хто не наважився вбити дитину в собі.

І саме вона відкриває поету, що промені землі щось же хочуть сказати нам,

як дитина на сповіді

рожево соромиться небосхил

розплавлено-мідні цвяхи

проміння вбиває у позирки наші (…)

і ти у ньому найдитинніше сотворіння бога

так дивовижно збираєш мед

що навіть у вітру побігли мурашки по шкірі

Дебют Ігоря Астапенка відбувся лаконічною збіркою поезій, які читач не розірве на цитати. Йдеться про тексти герметичні, медитативні, інтимні. Питання, з яких автор висновує свої вірші, не надаються до відповідей, це питання-лабіринти, які не обов’язково мають виходи-розв’язки. Так само, як із грою на сопілці: ритм слів, настрій і тональність: ну ж бо, повторіть усе це. Поет герметичного щільника, де більше терпкості й туги, ніж солодкого смаку. Це поезія холоду, суму й місячного світла:

медитуй місяцю медитуй

де ти ще знайдеш утіху

на оголених віхах аскези

саме ту ти шукав самоту

Це писання в передчутті трагічності людського життя, де більше рефлексій нервової системи й самовідчуження, ніж поетичних відрухів, ніжності й любові.

медитуймедитуймедитуй

поки ранок не крикне «Аве»

а я буду дивитись крізь сон

як щоночі в тобі умирає Авель

Et ignotas animum dimittit in artes («І дух свій звернув на незнані мистецтва») — рядок із «Метаморфоз» Овідія, або епіграф до першого шедевру Дж. Джойса «Портрет митця замолоду». Кожен автор, що б він не писав, передусім розкриває себе ж. І поетична збірка Ігоря Астапенка про це ж. І книжка про кохання також. Тілесна, тактильна чуттєвість, яка прагне вийти за межі людського тіла і —

бачиш моя кохана

вечір уріс у темінь

море всього тінь неба

тиша всього тінь нас

Якщо ви шукаєте ту високу невимовну любов, про яку пишуть реалісти-прозаїки, любов, в якій змішується все — поцілунки матері, несвідомі фантазії, лібідо, секс, страх, каяття, інстинкт смерті, всемогутній Бог, то вам не сюди. Чуттєвість, любі друзі, це зовсім не сексуальні сцени, а якраз те, що перед ними і після них, атож.

Маленький хлопчик у поеті шукає свого бога, рефлексує над життям і заодно чекає на диво зустрічі з одкровенням іншого світу. Цей ліричний герой думає, що він не такий, як інші. Він думає, що світ не віддзеркалення сітківки ока, що він сам його створює. І що йому, маленькому хлопчикові, подобається дівчинка, яка радить йому покинути писати. Та кожна муза скаже йому гнати під три чорти таких дівчаток, які мерзнуть навіть коли вливати у них, «як чай найгарячіші з віршів своїх». І попри всю несправедливість цього світу, він її кохає.

З іншого боку, і великі хлопчики грішать такими оригінальними героїнями, які насправді не вміють читати. І не всім дівчаткам дано зрозуміти вірші. Але якщо ти поет, то поезія не дасть вибору. Тільки вона. І жодних неписьменних дівчаток поруч неї. Що ж залишається поету?

Він споглядає чужі життя й людську обмеженість і пише. У нього своя реальність, свій щільник, та й що таке людські амбіції, як не акторська гра. Ідеї, почуття тільки гра. Як було у Джойса? «Гра! …Кожен осел на дорозі гадає, що в нього є ідеї». Як же бути поету?

Поезія — це своєрідна форма поклоніння любові, проти якої не можна встояти. Вона може втілитися в прекрасну жінку, яка приходитиме у в’язких снах, а ти відчуватимеш, що ця химерна істота означає для тебе більше за всі релігії світу і що її присутність у твоєму житті пояснює кожен весняний листок і найпотаємніший згусток відчуттів, про які раніше навіть не здогадувався.

Врешті-решт, чому він кохав її? Любов не просто психічний стан і те, як ти спроможний любити — квінтесенція тебе самого. Так вирішує маг, наш герой-поет:

він занурює пальці

в небо

щоб намацати трішки правди

та знаходить

лиш дим і хмари

 

Інна Корнелюк