Часточка душі Світлани Талан у її збірці «Купеля»

37131_55631

Талан Світлана. Купеля. — Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. — 240 с.


Розпочинаючи читати цю книгу, я навіть не знала, чого від неї очікувати. Анотацію принципово не переглядала, назва нічого особливого не говорила, та й дивно було побачити не черговий роман авторки, а її збірку.

 

Усе ж таки досвід читання романів Світлани Талан підказував, що розчарування не буде, натомість я переживу нове життя, пізнаю ті емоції, які, можливо, ніколи в житті не переживу, познайомлюся з новими людьми, знайду собі подругу, пізнаю інший устрій буття.

 

Та ось усе позаду, остання сторінка перегорнута і… в моїй душі змішані відчуття. Я розчарована, що все закінчилося так швидко, та й одночасно задоволена, що мені вдалося сповна пережити ще одне життя та насолодитися ще однією книгою.

 

Здебільшого я не люблю отакі міні-романи на 186 сторінок, тому що не встигаю насолодитися словом, не можу спіймати ту ідею, яку хотів донести автор, познайомитися з героями твору, полюбити чи зненавидіти їх. Таке читання проходить повз мій розум та душу, й це — безцільна втрата часу. Деякою мірою я злостилася, що події так швидко змінювалися, але разом із тим ця книга досить жваво розповідала про головне: як у романі, так і в житті.

 

У кожній книзі Світлана Талан зосереджує нашу увагу на всеохопній любові, й збірка «Купеля» — не виняток.

 

Головна героїня роману Софія — гордість дідуся, його відрада в скрутні часи, надія на такий жаданий спокій. Сашко — дарунок Помаранчевої революції особисто для Софії. Він — усе її життя, її дівочі сподівання, він — її чисте, невинне кохання. Але не може бути все так безхмарно, життя вносить свої корективи, доля випробовує на міцність, кохання — на вірність та стійкість. Адже нічого в житті не дається просто так. І любов, як і будь-що інше, потрібно заслужити.

 

Чи можна накликати біду? Можливо, — й саме ця думка майнула першою, — Софія сама в усьому винна, адже правду кажуть: відправляючи близьку людину в дорогу, не можна тужити. Але ж хіба можна було не тужити?! Не чужу ж людину проводжає, а найріднішу серцю.

 

Повна протилежність Софії — Олеся. Здавалося б, розумна дівчина, та від помилок ніхто не застрахований! Просто… вона занадто хотіла зустріти своє кохання. Напевно, проблема більшості сучасних дівчат у тому, що кожна з них прагне вийти заміж за багатого, розумного красеня, але дилема в тому, що найчастіше ось ці «красені» — як те гарне яблуко, що червиве всередині. Шкода, що цього не знала Олеся… А може, знала та забула, оманливе кохання задурманило голову. Шкода, що довірилася, шкода, що перше життєве розчарування було в неї саме таким.

 

Характерним для романів Світлани Талан є те, що вона показує читачеві неймовірні перипетії долі, які є досить логічними в повсякденному житті, але ми за своєю постійною заклопотаністю не помічаємо цього й лише в книзі зосереджуємо свою увагу на головному — а це, як не крутіть, любов.

 

Так склалося, що я не дуже люблю романи про таке кохання, що аж подих захоплює: вони здаються мені занадто романтичними та, здебільшого, переповнені наївністю. Але почуття, які в мене викликала «Купеля», абсолютно протилежні, адже у своїх книгах авторка виписує події з боку порадниці, мудрої старшої подруги-наставниці, матері.

 

«Купеля» — це збірка, до якої увійшли ще й оповідання «Особисте», «Мій Тарас», «Однокласник» та інші. Не буду розповідати про кожне з них, зазначу лише одне: у цих оповіданнях я відчула душу авторки й, мабуть, цим усе сказано. Зайвими будуть слова…

 

Олена Горобець, директор бібліотеки НАСОА, книжковий блогер

 

Придбати книжку