Ковалі свого нещастя

karpenko

Олександр Карпенко. 2013–2015. На межі. Хроніка полум’яних літ — К.: ТОВ «СІК Груп Україна», 2015. — 340 с.


Невтомний мандрівник і дослідник українських протестних рухів, редактор і журналіст газети «Сільські вісті», відомий політичний аналітик Олександр Карпенко у новій книжці осмислює Майдан та війну на Сході України.

«Які ми, така й наша доля. Яке суспільство, такі й політики. У кожного має бути свій Майдан. Змінюючись сам, змінюй свою країну» — цілком зрілий та мудрий месидж українському суспільству споживацтва, винесений як підсумок цієї книжки. І О. Карпенко недарма так філософствує. Адже українці самі ковалі свого нещастя, адже віками продукували суспільну апатію та байдужість до політичних процесів у власній країні, адже століттями жили за принципом «моя хата скраю…». Засіяне нашим народом ще від Петра I і до недавнього Віктора II збайдужіння, яке в’їлося в українську душу, оте «якось воно буде» в історії дало криваві жнива: війни, революції, Голодомори, репресії, революції і, як наслідок, мільйони страчених українських життів.

Уже два Олександри написали про полум’яні українські літа. Першим був Довженко, який із кінематографічною точністю зобразив події Другої світової війни, із письменницькою достовірністю написав про обпалені воєнним лихоліттям долі, мужніх радянських людей, які вистояли у боротьбі із фашистською навалою. Другим є Карпенко, який написав серію репортажів та нарисів про Україну в полум’ї Революції Гідності та АТО, про українців, які в один момент стали революціонерами та вояками, щоб протистояти рашистській орді.

До хроніки полум’яних літ увійшло 92 матеріали, об’єднані у цикли: «Між двома полюсами», «Хроніка революції», «Енергія еволюції», «Україна під прицілом», «Відродження героїв», «Тяжкі кроки до мрії». Початок кожного розділу прикрашено віршованими творами українських будителів: Тараса Шевченка, Івана Франка, Бориса Олійника, Ліни Костенко. Вічно живий і вічно правдивий Кобзар актуальний як ніколи:

І день іде, і ніч іде.
І, голову схопивши в руки,
Дивуєшся, чому не йде
Апостол правди і науки?

У світлі ж останніх подій найщемкіші та найточніші слова Ліни Костенко:

І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.


Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми,а завтра — ви.

Коли ж читаєш нову книжку «2013-2015. На межі », то найперше, що впадає в око — це оригінальна публіцистична матафорика, влучні оцінки, раціональний підхід до вирішення проблем та проукраїнська позиція автора. Суха мова цифр, бездушні й не розтлумачені простим громадянам економічні показники й статистики, також часто-густо безладна й пуста риторика українських політиків у публіциста ж роз’яснюються простою і зрозумілою мовою, набувають чітких і випуклих форм, яскравих мовних конструкцій. Письменник черпає із колодязя народної мудрості та фольклору, психології та української поетичної творчості, міфологію, часто використовує фразеологізми у своїх статтях.

 

Наприклад, пишучи про Революцію Гідності використовує крилаті вислови: «Півцарства за коня!», «Піррова перемога», «Через терни до зірок»; творчо переінакшує народні вислови: «Синиця чи журавель?», «Хто — пан, а хто — васал», «Камінь за пазухою»; доцільно використовує антонімію: «Слабкість сили» або «На своїй — чужій землі». Волонтерів Олександр Карпенко поетично називає «Янголами милосердя». Стаття про Надію Савченко називається «Крила нашої надії», а учасників АТО із 11-ого та 25-ого батальйонів територіальної оборони гордо іменуються тими, хто не вклоняється кулям. І таких знахідок у мовній скарбничці Олександра Карпенка можна знайти предостатньо.

Ще раз про стиль Олександра Карпенка резюмувати хочеться словами легендарного Степана Колесника, публіциста й лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка: «Це вдумливий автор, стриманий, а не розхристаний у викладі матеріалу, слово у нього точне, добірне, як колоски житні у снопах».

Яр Левчук