Якби можна було прожити життя спочатку

1442862578Вулф Вірджинія. Місіс Делловей. – Komubook, 2016. – 208 с.


 

«Життя триває багато днів.
Цей скоро закінчиться».
Дж. Джойс «Улісс»¹

 

Лондон, 1923 рік. Місіс Делловей сказала, що сама купить квіти, бо Люсі і так мала багато роботи.
Клариса виходить в обійми чудового червневого ранку й прямує до квіткової крамниці Малбері метушливими лондонськими вулицями. Їй 51 і вона так любить ходити Лондоном, навіть більше, ніж полями за містом! Вона йде й насолоджується побаченим. Вона любить життя, Лондон і цю червневу мить.

Ох, якби можна було прожити життя спочатку! – подумала вона, ступаючи на бруківку, – або хоча б змінити свій вигляд! Адже іноді її охоплює надзвичайно дивне відчуття, немов вона невидима, небачена, незнана; ніби хтось інший виходив заміж, народжував дітей, а особисто вона лишень бере участь у цій надзвичайній і досить загальній ході на Бонд-стрит, така собі місіс Делловей; навіть вже не Клариса, а місіс Делловей, дружина Річарда Делловея…

Минулого року стартувала перша українська платформа краудпаблішингу «KOMUBOOK», головним ідеологом і засновником якої є Павло Швед. Перша й на разі єдина книга, яку я придбала в «KOMUBOOK» – роман Вірджинії Вулф «Місіс Делловей». Це насправді одна з тих книг, яку я чекала в українському перекладі роками. Моє захоплення Вірджинією Вулф почалося ще в 2003 році після перегляду фільму Стівена Долдрі «Години» (The Hours, 2002), сюжет якого був тісно пов’язаний із романом Вірджинії Вулф «Місіс Делловей».

Проте, щиро зізнаюся, спочатку сама книга мене дещо розчарувала: відштовхував сам текст. Він видався мені трохи сухим. Зі свого боку я навіть почала шукати інформацію щодо професійності перекладача, оскільки Вірджинія Вулф, за моїм переконанням, повинна була бути емоційнішою і легшою у викладі своїх думок! Коли ж мої пошуки не увінчалися позитивним результатом, я почала просто читати роман, паралельно заглядаючи до оригіналу. І ось тут я зрозуміла: це не переклад сухий, це сама Вірджинія Вулф така – стримана, дещо плутана, але водночас оригінальна й витончена. Так, її твору бракує легкості, яку так полюбляє читач, однак це зумовлено тим, що письменницю ніколи не цікавив масовий читач. Вона орієнтувалася на елітарне коло читачів. Жила в постійних творчих пошуках. Для неї ідея була важливіша, ніж гроші. Основним джерелом натхнення була її хвороба (вона страждала на психічні розлади – так званий маніакально-депресивний психоз).

Роман «Місіс Делловей» (1925) – одна з найвідоміших робіт Вірджинії Вулф, належить до класичних творів «потоку свідомості». Це один день із життя світської жінки Клариси Делловей. День розміром у ціле життя. День, коли на тебе зненацька наринають спогади, і тобі хочеться згадати все й оцінити своє життя з височини прожитого досвіду, зрозуміти, наскільки твій вибір тоді є правильним тепер. Сюжет у романі як такий відсутній, письменниця головні події переносить у думки героїв роману. Це практично суцільні спогади й відчуття, потік свідомості кожного персонажа зокрема. В «Місіс Делловей» є дві сюжетні лінії: одна – це Клариса Делловей, інша – Септімус Воррен-Сміт. Тут присутні й багато інших персонажів, необхідних, як на мене, для того, щоб підсилити емоційне сприйняття читачем головних героїв роману, які переживають глибоку духовну кризу в своєму житті. Вірджинія Вулф майстерно й захопливо зображує людські емоції, найпотаємніші бажання та сподівання, ретельно заховані від людського ока. Немовби дозволяє читачеві зазирнути всередину себе й віднайти навіть у думках найнезначніших персонажів роману його мрії, переживання. Вона зненацька захоплює читача й так само раптово відпускає, щоб послухати шум вітру, гамір вулиці, бій годинника, який сповіщає про те, що часу до прийому, який влаштовує ця незбагненна Клариса, все менше й менше. Примушує помітити, яке захопливе, загадкове й безцінне наше життя. Вчить любити кожну мить.

Оскільки «Місіс Делловей» не характерна легкість, мені доводилося довго налаштовуватися на читання після кожної перерви. Саме тому рекомендую читати цей роман через вихідні – коли достатньо часу для себе й книг. Читати його краще за два заходи, максимум за три, а в ідеалі – за один. Це буде не складно зробити, адже об’єм книги лише 208 сторінок.
Щодо самого перекладу, то на моє глибоке переконання як непрофесіонала, він зроблений на совість. Це добротно виконана перекладачем Тарасом Бойком робота. Бойко якомога ближче намагається передати неповторний стиль авторки і йому це майже вдається.

Не буду приховувати, що відгуки про роман досить-таки суперечливі: хтось закохується у Вулф і продовжує її читати; хтось каже: «Якби я знав, то б не читав»; а ще хтось відповідає: «Це не те, що я очікував». Мені ж особисто роман «Місіс Делловей» дуже сподобався, і я планую надалі прочитати її славетні «На маяк», «Хвилі» й «Орландо». Тому що «Місіс Делловей» – це такий собі світ, де безтурботність змінюється важкими психічними травмами, де людина стає в’язницею певних нереалізованих бажань, фортецею, яка «залишається незворушною. Навіть коли рухи її в’язнів стають хаотичними»².

І не забувайте, що «час плине швидко, стрілки не стоять на місці»³. Тому, якщо ви все-таки плануєте взятися за «Місіс Делловей», не відкладайте це в довгий ящик. Негайно осмикніть тіло, наберіться хоробрості й просто почніть читати роман. Адже місіс Делловей вже стоїть на сходах, чекаючи на вас… Хай вам щастить!

_________
¹ Дж. Джойс «Улісс», перекл. О. Тереха і О. Мокровольського, Видавництво Жупанського, 2015
² С. Рушді «Опівнічні діти», перекл. Н. Трохим, в-о «Юніверс», 2007
³ Дж. Джойс «Улісс», перекл. О. Тереха і О. Мокровольського, Видавництво Жупанського, 2015

 Огляд узято зі сторінки Мар’яни Глинки у Facebook

Придбати книжку