Читати людям зі слабкою психікою заборонено

ProciukСтепан Процюк. Під крилами великої Матері. Ментальний Майдан. — Брустурів: Дискурсус, 2015. — 240 с.


Писати про книжки Степана Процюка вкрай складно. Цей франківський письменник дуже специфічної породи. Він із тих авторів, які в дослідженні людської душі пробують опускатися на саме дно психіки, залазити в такі непролазні хащі хомосапієнс, що інколи стає моторошно й страшно таке читати, гидко й противно від описаного, про що буде вказано нижче.

Квазіроманну форму Степан Процюк застосовує, щоби заглибитися всередину людини й вийняти її душевну плоть для вивчення та лабораторних досліджень із застосуванням клінічно-медичної термінології, психоаналітичних матриць, філософії, міфології та української історії. Нова ж книжка Доктора Процюка — про травматичну історію кохання на тлі Майданних подій, про які вже написано чимало, і ще чимало буде сказано.

«Під крилами великої матері» в анотації нарекли суспільно-історичним романом, авторські теорії крутяться навколо клінічно-трикутно-любовного сюжету (хоча інколи складається враження, що то зовсім окремішні паралельні сюжетні лінії), де фоном справді виступають події Революції Гідності і участь мамаїв у них (мамаї — збірний образ українців, які чинять опір ватникам). Тут одразу хочеться обмовитися, що Доктор Процюк не створював образів палких революціонерів чи революціонерок, не йшов якимось шаблонованим шляхом, не створював плакатно-постерних майданних персонажів. Головний герой Лукаш не стояв на Майданах, а спостерігав за всім із лікарняного ліжка, у яке його поклала ниркова хвороба. І його серце билося в унісон не тільки з революційними гаслами, перемогами й поразками ЄвроМайдану, а й у любовному ритмі з його коханою Олесею, яка за паспортом належала Віктору Івановичу — партійному діячеві партії «ригоаналів» (як названо її в романі, як, зрештою, і називають її в народі). І тут розгортається одна з основних драм недореволюціонера з Галичини й недолюбленки з Дніпропетровська, яка закінчується досить кінематографічно, з тонкою алюзією на толстовщину.

Центровий персонаж Кирилишин Лукаш, якого не варто плутати чи порівнювати з Лукашем із драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» — побутово-невротичний тип, котрий у творі фігурує таким собі диваннно-лікарняним революціонером. Він переживає Майдан, як важке клінічне випробування вкупі з аналізами та катетером, прилаштованим до статевого органу. Це важке й гнітюче становище Лукаша в медичному закладі породжує ряд аж занадто таки химерних і важкостравних порівнянь: «Доводилося терпіти не лише альянс раба й рабовласника, садомазохістичний симбіоз Катетера і Катетерчика, але і всі наслідки цих союзів, альянсів та симбіозів. Лукаш порівняв цей союз із Росією як упирем-Катетером та Україною — Катетерчиком-помагаєм» (ідеться про Митний союз); «Після 12.00 йому здалося, що у вікно зиркнула Богородиця в лікарняних обмотках. Стражденна Богородиця, покровителька калік і богопокинутих, Дітородиця нових сенсів, із сколотими венами і шрамами на лику…».

Коли Лукаш закохується в Олесю, то автор починає фантазувати на тему давньогрецького бога Амура, про кохання між жінкою та чоловіком. І тут письменницька уява досягає свого апогею збоченості, неадекватності та гидотності: «Лукаш зрозумів — щось трапилося. Амур, сильно і безжально, вистрелив у його серце. Зрештою, а хто такий Амур? Калічний Купідон, блідий і рахітичний юнак, що подає у барі повіям ананасову воду імені Владіміра Маяковського, якою ті запивають власне хрінове життя і 70-градусні алкогольні коктейлі? Підстаркуватий збоченець, що мастурбує, підглядаючи за юнкою, яка пісяє, і мріючи лежати під нею, одразу випиваючи пружні струмочки сечі?». Так і хочеться після цього «образу» «Амура» відкинути цю книжку геть. Виявляється, що це видання не має редактора, у ньому нема спеціального маркування на кшталт: «Читати людям зі слабкою психікою заборонено» або «вагітним і тим, хто не досяг 18-річного віку читати не рекомендується». Власне, таке попередження допомогло б таким категоріям населення зберегти свій час і не витрачати його марно. І все ж таки хочеться застерегти письменника, що розумно було б деякі відкриття залишити в письменницькій шухляді, як це робили видатніші письменники, і не травмувати тим самим тих, хто знайомитиметься з цим літературно-художнім виданням.

Минулорічний квазіроман Доктора Процюка «Під крилами великої матері» — важка хорор-прозоїстика, де не Майдан, і його розуміння є основним, а химерно-збочені письменницькі дослідження та висновки-асоціації про міжособистісні стосунки та людську психіку. Адже вони неоднозначно можуть позначитися на читацькому сприйнятті і ще гірше —на психічному здоров’ї.

Яр Левчук

Придбати книжку

  • Гайдаш Николай

    це капєц. оце досягнення – процюк вивів образ “диванно-лікарняного” майданівця… ще би якогось “диванно-лікарняного” атошника зобразив – аби доповнити майдануту “палату № 6″…